Плюс Коньков, Трошкін, Козинкевич, або Ідеальний Шахтар

У середині 70-х років минулого століття у Шахтаря утворився чудовий склад, який приніс клубу кілька союзних медалей. Здається, що найкращого й бажати не можна було б. Але чи це так? Terrikon.com дозволив собі пофантазувати та покращити ту команду…

Плюс Коньков

Оповідання про те, хто міг би посилити Шахтар 70-х, ми почнемо з найочевиднішого. Це, звісно, ​​капітан команди, один із найкращих півзахисників Союзу, гравець збірної Анатолій Коньков. Виходець із Краматорська, вихованець Шахтаря, він пережив із командою падіння до Першої ліги, не покинув її, хоч і міг, повернувся, був центральною фігурою нового колективу, створеного Олегом Базилевичем. Але врешті-решт не витримав - після сезону 1974 пішов у київське Динамо.

Чому? Як? Сам Коньков говорив так: "Відверто кажучи, не дуже рвався до Києва. Мене все влаштовувало у Донецьку, був одним із лідерів. Тоді там була така сильна команда! Але щоб досягти високих спортивних результатів, треба було йти саме до Динамо. Ось я й пішов". Насправді, не так вже й важливо, чому він там виявився - тому, що покликав Базилевич, з яким чудово працювалося, або Лобановський, з яким він навіть трохи встиг пограти в Шахтарі 1968 року. Важливий результат - донецький клуб втратив видатного півзахисника.

Але ж міг би й залишитися, якщо його в Шахтарі все влаштовувало. І тоді Шахтар отримав би ще більш чудову лінію півзахисту, в якій, цілком імовірно, грали б Коньков із Михайлом Соколовським. А може, й інакше - Коньков із... Володимиром Трошкіним.

Плюс Трошкін

Володимира Трошкіна ми знаємо як чудового футболіста київського Динамо - спочатку опорного півзахисника, потім правого захисника. Але забуваємо, що він – уродженець Єнакієвого, а отже, за ідеєю, мав входити до поля зору селекціонерів Шахтаря. Мав, але не ввійшов. Його забрали в армію, визначили до київського СКА, де його помітили динамівські скаути – і, з благословення тодішнього головного тренера Віктора Маслова, перспективного гравця у 1969 році перенаправили до Динамо.

А якби не перенаправили? Якби Шахтар виявився поквапливішим і звернув би увагу на єнакієвський талант? Уявімо, що цей чудовий футболіст, який зіграв 31 матч за збірну СРСР, опинився б у Донецьку. Тут він міг би проявити себе у своїй початковій функції – опорного півзахисника. Або на правому фланзі захисту, де він зрештою влаштувався. Грав там, за словами Валерія Лобановського, ось як: "У рідкісних випадках зона, покинута Володимиром, вимагала страховки. При своїх рейдах вперед він або доводив справу до кінця, або при втраті м'яча встигав повернутися, і як ні в чому бувало, приступити до необхідної оборони, ніби перед цим не було ривків, що виснажують".

В ідеальному Шахтарі, який ми собі зараз уявляємо, Трошкін міг стати надійною підпорою Конькова в півзахисті. Або правим захисником замість Валерія Яремченка, який у цьому випадку залишився б на своїй початковій позиції лівого нападника. Або зрештою прикрасити лівий фланг захисту - Трошкін був абсолютним універсалом. Так чи інакше, з ним Шахтар уже точно став би сильнішим.

Плюс Козінкевич

У Шахтарі початку 70-х грала ще одна людина, яка потрапила до збірної СРСР. Це львів'янин Едвард Козинкевич, лівий нападник (втім, він і правим міг грати з тією самою легкістю). Дивовижний технар - можливо, найкращий у цьому сенсі за всю радянську історію клубу. Причому технар інтуїтивний - ніхто цього не навчав. Якось само собою виходило. Сам Козинкевич описував це так: "Я ліворуч — він ліворуч, я праворуч — він праворуч. Я вправо – він ліворуч. Так і розхитую".

Він зіграв за Шахтар два сезони - 1970 та 1971. А потім пішов. Шахтар опустився до Першої ліги, і багато хто розцінив крок Козинкевича як втечу. Потім говорили, що на цьому наполягла його мама, яка хотіла бачити сина поряд, у Львові. Він грав у Карпатах, теж забивав – хоча таки у Шахтарі проявляв себе яскравіше. Свій потенціал він так і не розкрив. А лишись у Шахтарі, потрап у руки Базилевича - як знати, що вийшло б...

В ідеальному Шахтарі ми легко бачимо Козинкевича на будь-якому з флангів атаки. Праворуч – у комбінації з Валерієм Яремченком. Або ліворуч – тоді його партнером із протилежного флангу був би Юрій Дудинський. Козинкевич зробив би Шахтар 70-х не просто сильнішим, а різноманітнішим. Він надав би йому ту легкість і фантазію, якої 'срібній' команді 1975 все-таки іноді не вистачало, при всій до неї повазі.

Резюме

Отже, яким би міг вийти оптимізований склад Шахтаря середини 70-х років минулого століття з нашими героями? Приблизно таким. У воротах, безумовно, Юрій Дегтерєв - краще за воротаря на той час Союз не мав. У центрі оборони - Валерій Горбунов та Віктор Звягінцев, обидва свого часу - гравці збірної. На флангах захисту – Валерій Яремченко та Володимир Трошкін, кожен – здатний зіграти на будь-якому краю. Опорник – Володимир П'яних, який за своїми якостями цілком підходив для такої ролі. Центр півзахисту – Анатолій Коньков. Зліва в нападі – Едвард Козінкевич, праворуч – Юрій Дудинський. На вістрі, зрозуміло – Віталія Старухін.

Ну, і хто б зміг обіграти таку команду?