Джіджі Великий, або Про роль особистості в окремо взятому ПСЖ
Цього тижня ПСЖ вдруге в історії вийшов у фінал Ліги чемпіонів, по дорозі "відклацавши" одну за одною три англійські команди, включно з двома найкращими на цей момент у таблиці АПЛ. Виблискували в складі парижан різні люди, але все-таки головний з них, який затьмарив усіх - воротар Джанлуїджі Доннарумма. Про його роль у повторному злеті парижан і про роль особистості в історії взагалі розмірковує Terrikon.com...
1st: Gianluigi Donnarumma
— UEFA Champions League (@ChampionsLeague) March 13, 2025
2nd: Marco Asensio
3rd: Harry Kane
4th: Emre Can
Donnarumma's masterclass earns him Player of the Week! ⛔@PlayStationEU | #UCLPOTW pic.twitter.com/RSZPX21kb4
Про те, що Доннарумма - першокласний воротар, ми здогадувалися давно. Він і починав як стовідсотковий спадкоємець великого Буффона, а збіг імен тільки підкреслював тогочасні очікування - згадайте, вже в 17 років у ньому бачили майбутнього генія воротарської справи. У його кар'єрі був не один зоряний час. Його визнавали найкращим гравцем чемпіонату Європи (саме гравцем - не воротарем!), йому присуджували премію Льва Яшина як найкращому воротареві року. І все-таки те, що він робив у нинішній Лізі чемпіонів, виходило за рамки очікуваного.
Давайте згадаємо. В 1/8 фіналу саме Доннарумма став головним героєм гостьового матчу з Ліверпулем, коли на його рахунку виявилося 8 сейвів, один кращий за інший. А потім - ще два в серії післяматчевих пенальті, саме вони й вирішили все.
У чвертьфіналі ПСЖ переміг удома Астон Віллу 3:1 і, здавалося, міг особливо не хвилюватися за результат. Але в середині другого тайму матчу-відповіді рахунок став 3:2 на користь англійців - і все захиталося. У ці хвилини Вілла здавалася нестримною - і, найімовірніше, забила б, якби на паризьких воротах не стояв цей італійський демон, який потягнув два смертельні м'ячі, особливо від Тілеманса, який хитро бив головою в кут.
Півфінал, матч-відповідь після гостьових 1:0 з Арсеналом. Перші хвилини поєдинку на Парк де Пренс, шалений натиск "канонірів". І два чудових моменти для них - Мартінеллі в метушні біля воріт в один дотик переправляє м'яч у ворота, а через пару хвилин забійно б'є здалеку Едегор. Обидва рази реагує Доннарумма, і обидва рази здається, що дивом. А як він витягнув із дев'ятки м'яч від Сака в другому таймі!
Можна зрозуміти Мікеля Артету, який на післяматчевій пресконференції говорив, що обидва матчі в його команди виграв воротар противника. Це той випадок, коли перебільшення тільки відтіняє реальність. Нинішній ПСЖ дуже гарний як команда, але роль окремо взятої особистості в ній, як показує практика, колосальна. І ми вже зрозуміли, хто ця особистість.
Будь-яка велика команда, навіть якщо вона базується на стовідсотковому колективізмі (як, наприклад, в унікального чемпіонського Лестера Клаудіо Раньєрі), усе-таки не може обійтися без лідерів, які однаково виділяються на загальному тлі (у тому ж Лестері це були Шмейхель, Канте, Марез, Варді). І коли колективізм не працює, на перший план виходить індивідуалізм, здатний вирішити долю матчу. В ідеалі сильна та команда, в якій загальне і приватне розвинене в однаково сильному ступені, де є збалансований склад - і герої, які вміють те, що ніхто більше зробити не здатний.
Ось ПСЖ зараз приблизно до такого стану і прийшов. Позбувшись Кіліана Мбаппе (парадоксально звучить, правда?), Луїс Енріке усунув перекіс, який часто заважав його команді на європейській арені, де Мбаппе часто тягнув ковдру на себе (можливо, з найкращих спонукань). Команда стала більш рівною, а гра - більш гармонійною. А люди, здатні вирішувати долі матчів, у складі залишилися все одно - Хакімі, Маркіньос, Дембеле. Ну і Доннарумма, звісно.
До фіналу Ліги чемпіонів ПСЖ прийшов, довівши, що доля його не випадкова. Як мінімум перемога над Ліверпулем - уже тому підтвердження. Уболівальники "червоних", які спостерігали за матчем на Енфілді, диву давалися - їхню команду ніби підмінили. Так і було! ПСЖ своїм невпинним колективним футболом, в якому не було зайвих і не було відпочивальників, зруйнували гру Ліверпуля, якою вся Європа захоплювалася всю осінь. А тили прикривав Доннарумма, з яким у полі гралося якось спокійніше.
Саме після перемоги над Ліверпулем про ПСЖ і заговорили як про претендента на перемогу в Лізі чемпіонів. І ми про це писали тоді. Просто Доннарумма ще не підсвітився як головний герой. Зараз - інша справа. Зараз цей італієць - один із головних персонажів сезону, людина, здатна зробити немислиме, витягнути свою команду на висоти, без яких її остаточно так і не визнають.
Усі ці роки ПСЖ вважається вискочкою, все благополуччя якого базується на шалених арабських грошах. Навіть Манчестер Сіті, який має приблизно такі самі джерела доходу, вже визнали нормальним членом вищого суспільства, але ПСЖ продовжує вважатися парвеню, і численні французькі титули нікого не переконують (бо Ліга 1, як гірко пожартував Луїс Енріке після перемоги над Арсеналом, - усього лише "Ліга фермерів").
Це ставлення здатна змінити тільки перемога в Лізі чемпіонів. І вона близька, як ніколи. Ближче, ніж у 2020, коли ПСЖ теж вийшов у фінал. А знаєте, чому? Тому що тоді в складі парижан не було Джанлуїджі Доннарумми. Людини, приклад якої яскраво говорить: особистість в історії відіграє велику роль. Дуже велику, якщо особистість по-справжньому велика.
