Нападающий "Колоса" Ника Ситчинава - о нападении России на Украину.

"В день начала войны я с семьей был в Киеве. Я недавно получил травму, потому не мог тренироваться с командой. В 5 утра мой маленький сын проснулся, и моя жена поднялась, чтобы успокоить его. Потом мы услышали взрывы, один за другим. Мы думали, что произошла авария, но потом прочли в интернете, что началась война.

Мы быстро начали собирать вещи. Я грузин и был в Грузии в 2008 году, когда Россия напала на нашу страну, поэтому это не в первый раз, когда я переживаю войну. Я сказал жене: «Собираемся побыстрее». Я подъехал на автомобиле поближе к нашему дому, загрузил ее вещами, а потом дождался нескольких своих одноклубников. Они иностранцы, у них есть молодые семьи. Мы вместе уехали из Киева. Мы уехали в деревню на безопасном расстоянии, и сейчас мы спокойны.

Мы все держимся вместе: игроки, наши семьи и другие сопровождавшие нас. Мы вместе сидим в бомбоубежище, вместе едим, вместе проводим трудные моменты. Пока нет проблем с едой или водой, мы не должны жаловаться. Помощь, которую мы получаем, поступает от президента «Колоса» и других сотрудников клуба. Звонят по телефону, дают информацию. Мы стараемся сами покупать еду в магазине, но большинство нашей помощи поступает от президента клуба. Он нам близок, а мы ему; он волнуется и никуда не убежал. Мы знаем, что он с нами», – сказал Ситчинвава.

* * *

Нападник "Колоса" Ніка Сітчінава - про напад Росії на Україну.

"У день початку війни я з сім'єю був у Києві. Я нещодавно отримав травму, тому не міг тренуватися з командою. О 5-й ранку мій маленький син прокинувся, і моя дружина піднялася, щоб заспокоїти його. Потім ми почули вибухи, один за іншим. Ми думали, що сталася аварія, але потім прочитали в інтернеті, що почалася війна.

Ми швидко почали збирати речі. Я грузин і був у Грузії у 2008 році, коли Росія напала на нашу країну, тому це не вперше, коли я переживаю війну. Я сказав дружині: "Збираємося швидше". Я під'їхав на автомобілі ближче до нашої оселі, завантажив її речами, а потім дочекався кількох своїх одноклубників. Вони іноземці, мають молоді сім'ї. Ми разом поїхали із Києва. Ми поїхали до села на безпечній відстані і зараз ми спокійні.

Ми всі тримаємось разом: гравці, наші сім'ї та інші, які супроводжували нас. Ми разом сидимо в бомбосховищі, разом їмо, разом проводимо важкі моменти. Поки немає проблем із їжею чи водою, ми не повинні скаржитися. Допомога, яку ми отримуємо, надходить від президента «Колоса» та інших працівників клубу. Телефонують, дають інформацію. Ми намагаємось самі купувати їжу в магазині, але більшість нашої допомоги надходить від президента клубу. Він нам близький, а ми йому; він хвилюється і нікуди не втік. Ми знаємо, що він з нами», – сказав Сітчинвава.