Бывший главный тренер сборной Украины Андрей Шевченко в интервью итальянской прессе рассказал о своей реакции на вторжение России.

«Война очень жестокая, тяжело видеть, как разрушаются города, гибнут люди. Я отец четырех детей, и я не могу этого терпеть, когда вижу фото умирающих детей и бомбы, которые попадают на детскую больницу. Я думаю, что ни один человек в мире не может этого выдержать.

Я пытаюсь поддержать свою страну, привлечь внимание, говорить о происходящем. Конечно, я стараюсь собрать гуманитарную помощь и помочь своей стране, своему народу, беженцам. Я сотрудничал в Италии с послом Украины, а также у меня есть пара друзей, которые хотят помочь. Мы собираемся взять сюда 150 беженцев и поселить их в разных районах. Также планирую взять несколько детей к себе домой.

Думаю, что в Украине сейчас нет места, где ты чувствуешь себя в безопасности. Я не могу в это поверить, иногда это похоже на плохой сон. Я просто просыпаюсь и говорю себе: «Все наладится». Но я знаю, что этого никогда не произойдет. Я знаю, что мы должны справиться с этой ситуацией, мы должны найти способ установить мир в моей стране.

Моя мама, моя сестра и другие мои родственники еще в Украине, я с ними каждый день разговариваю. Это был их выбор – остаться. Я не могу без слез смотреть на то, что происходит с моей страной. Они рассказывают мне правду о том, что происходит в Украине, о бомбардировках городов, убийствах детей и стариков.

Мы должны попытаться убедить Россию прекратить огонь, найти дипломатическое решение и остановить войну», – сказал Шевченко.

Андрій Шевченко: Не можу без сліз дивитись на те, що відбувається з моєю країною

Колишній головний тренер збірної України Андрій Шевченко в інтерв'ю італійській пресі розповів про свою реакцію на вторгнення Росії.

«Війна дуже жорстока, важко бачити, як руйнуються міста, гинуть люди. Я батько чотирьох дітей, і я не можу цього терпіти, коли бачу фото дітей, які вмирають, бомби, які потрапляють у дитячу лікарню. Я думаю, що жодна людина в світі не може це витримати.

Я намагаюся підтримати свою країну, привернути увагу, говорити саме про те, що відбувається. Звичайно, я намагаюся зібрати гуманітарну допомогу та допомогти своїй країні, своєму народу, біженцям.

Я тут співпрацював із послом України, а також у мене є пара друзів, які хочуть допомогти. Ми збираємось взяти сюди 150 біженців і поселити їх у різних районах. Також планую взяти кількох дітей до себе.

Думаю, що в Україні зараз немає місця, де ти почуваєшся в безпеці. Я не можу в це повірити, іноді це схоже на поганий сон. Я просто прокидаюся і кажу собі: «Все налагодиться». Але я знаю, що цього ніколи не станеться.

Моя мама, моя сестра та інші мої родичі ще в Україні, я з ними щодня розмовляю. Це був їхній вибір — залишитися. Я не можу без сліз дивитися на те, що відбувається з моєю країною. Вони розповідають мені правду про те, що відбувається в Україні, про бомбардування міст, вбивства дітей і старих.

Ми повинні спробувати переконати Росію припинити вогонь, знайти дипломатичне рішення і зупинити цю війну», – сказав Шевченко.