Бывший игрок сборной Украины Владислав Ващук в интервью Футбол NEWS рассказал, как пережил в Гостомеле вторжение РФ.

- Дети спали, а меня набрал мой друг и сказал, что в Борисполе уже взрывы. Я быстро стал будить дочку, но она мне говорила: «Папа, еще рано в школу». Сказал ей быстро собрать важные вещи и спускаться вниз. Собрались мы быстро, но потом сын сказал мне, что летят вертолеты. Мы поднялись и увидели, что уже начинается стрельба, летит около 20-ти вертолетов в сторону «Антонова», который от меня где-то в километре. И я не рискнул в этот момент выезжать, потому что взрывы происходили непонятно где.

Было тяжело, потому что еда закончилась на третий-четвертый день, потом люди дали нам еще еды, подкармливали соседи. Моей задачей было добыть воды, и еды для детей, а я как-нибудь подожду. Но понемногу кушал вместе с ними, чтобы они понимали, что папа тоже ест.

Картошка была нашим хлебом и основной едой. За три дня до выхода, где-то на 11-12 день войны, у нас исчез газ. Это было большим испытанием для меня. Понимал, что нам нужны дрова. Они были, но лежали на улице и были сыроватыми. Поэтому каждое утро их нужно было переносить в дом, чтобы они подсохли. Каждое утро, к моменту, когда мы хотим что-то поджарить или подогреть воду, надо было разжигать костер.

Вы не знаете, что такое ад. Это когда более 15-ти часов стреляют вверху. Вы не можете выйти. Ты находишь внизу, земля содрогается, ты все это ощущаешь. Моей задачей было отвлечь детей от этого всего, - сказал Ващук.

Владислав Ващук: Пекло - це коли понад 15 годин стріляють

Колишній гравець збірної України Владислав Ващук в інтерв'ю Футбол NEWS розповів, як пережив у Гостомелі вторгнення РФ.

- Діти спали, а мене набрав мій друг і сказав, що в Борисполі вже вибухи. Я швидко став будити доньку, але вона мені говорила: "Тату, ще рано до школи". Сказав їй швидко зібрати важливі речі та спускатися вниз. Зібралися ми швидко, але потім син сказав мені, що летять гелікоптери. Ми піднялися і побачили, що вже починається стрілянина, летить близько 20 вертольотів у бік «Антонова», який від мене десь за кілометр. І я не ризикнув у цей момент виїжджати, бо вибухи відбувалися десь незрозуміло.

Було тяжко, бо їжа закінчилася на третій-четвертий день, потім люди дали нам ще їжі, підгодовували сусіди. Моїм завданням було добути води та їжі для дітей, а я якось почекаю. Але потроху їв разом із ними, щоб вони розуміли, що тато теж їсть.

Картопля була нашим хлібом та основною їжею. За три дні до виходу, десь на 11-12-й день війни, у нас зник газ. Це було велике випробування для мене. Розумів, що нам потрібні дрова. Вони були, але лежали надвір і були сируватими. Тому щоранку їх треба було переносити до будинку, щоб вони підсохли. Щоранку, до моменту, коли ми хочемо щось підсмажити чи підігріти воду, треба було розпалювати багаття.

Ви не знаєте, що таке пекло. Це коли понад 15 годин стріляють вгорі. Ви не можете вийти. Ти знаходиш унизу, земля здригається, ти все це відчуваєш. Моє завдання було відвернути дітей від цього всього, - сказав Ващук.