Никита Каменюка: Гендиректор Зари сказал нам, что главная задача сейчас - остаться в живых
Нынешний наставник молодежной команды луганской "Зари" переживает неприятное дежавю. Никита Каменюка вместе с семьей во второй раз вынужден бежать от войны. Многолетний капитан луганцев и многодетный отец, выехал в Германию. Там ему помог обустроиться бывший одноклубник Жоэль Абу-Ханна. Находясь за границей Каменюка не теряет связи с Родиной и в курсе всех новостей.
- Генеральный директор "Зари" сказал нам, что главная задача сейчас - остаться в живых, сохранить свои семьи в безопасности. А клуб дальше будет существовать, когда это все прекратится. Созваниваюсь со своими коллегами, со своими друзьями, с футболистами, с игроками молодежного и основного составов. Поддерживаем связь, знаем, кто чем занимается. Знаю, что много ребят помогают нашей армии - кто-то находится в терробороне, кто-то помогает финансово. О футболе сейчас говорить даже не хочется. Когда все закончится, когда мы отстроим города, отстроим стадионы, тогда можно будет говорить о чем-то. Но я думаю, что он будет другой, не такой, как раньше. Я думаю, что на стадионы будут ходить очень много людей, потому что для них это будет по-настоящему отдушина в послевоенные годы.
Помочь terrikon.com можно, сделав донат по ссылке.
Микита Каменюка: Гендиректор Зорі сказав нам, що головне завдання зараз - залишитися живим
Нинішній наставник молодіжної команди луганської "Зорі" переживає неприємне дежавю. Микита Каменюка разом із сім'єю вдруге змушений тікати від війни. Багаторічний капітан луганців та багатодітний батько виїхав до Німеччини. Там йому допоміг облаштуватись колишній одноклубник Жоель Абу-Ханна. Перебуваючи за кордоном, Каменюка не втрачає зв'язку з Батьківщиною і в курсі всіх новин.
- Генеральний директор нам сказав, що головне завдання зараз - залишитися живими, зберегти свої сім'ї в безпеці. А клуб далі існуватиме, коли це все закінчиться. Зідзвонююсь зі своїми колегами, зі своїми друзями, з футболістами, з гравцями молодіжного та основного складу. Підтримуємо зв'язок, знаємо де хто, чим займається. Знаю, що багато хлопців допомагають нашій армії - хтось перебуває у теробороні, хтось допомагає фінансово. Про футбол зараз говорити навіть не хочеться. Коли все закінчиться, коли ми відбудуємо міста, відбудуємо стадіони, тоді можна буде говорити про щось. Але я думаю, що він буде іншим, не таким, як раніше. Я думаю, що на стадіони ходитиме дуже багато людей, тому що для них це буде по-справжньому віддушина у післявоєнні роки.
Допомогти terrikon.com можна, зробивши донат за посиланням.
