Полузащитник «Шахтера» Дмитрий Топалов дал интервью после благотворительного матча с «Антальяспором».

– Дмитрий, ты забил свой первый мяч за «Шахтер» в этом благотворительном туре. Кому гол посвящаешь, что он для тебя значит?
– Очень приятно забить за родной клуб, в котором я провел, можно сказать, 15 лет – начиная с U6. Да, потом перешел в «Мариуполь», но так сложились обстоятельства, что сейчас снова играю за «Шахтер». Посвящаю этот гол своим родителям, которые сейчас переехали из Волновахи в Днепр. Хоть что-то для них приятное в такой тяжелой ситуации.

– Что думаешь о благотворительных матчах Shakhtar Global Tour for Peace?
– Это здорово, потому что приходят люди, поддерживают нас, и этим мы помогаем – зарабатываем и отправляем деньги нашим военным. Мы все вместе объединяемся: болельщики, футболисты – как одно целое. Приятно, что и местные приходят, и наши, которые здесь, в Анталье. На матч пришло много людей, было много украинских флагов – это приятно.

– Ты долго прожил в Мариуполе, играл за команду. Сейчас город уничтожают российские войска... Что чувствуешь, когда видишь это?
– Честно, очень больно на смотреть, потому что Мариуполь, Волноваха – моя родина. Родителям пришлось переехать, мне пришлось переехать, и неизвестно, когда мы туда опять попадем. Но надеемся на нашу победу и на то, что мы вернемся, все отстроим и все будет у нас хорошо.

– Каким ты запомнил Мариуполь до того, как туда вторглась российская армия?
– За то время, что я играю в «Мариуполе», город процветал: строились парки, хоккейная арена. Наш стадион должны были реконструировать к 2025 году. Все цвело, а сейчас все просто уничтожили.

– В чем сила Украины и в чем сила нашего народа?
– В том, что у нас есть свобода, свобода слова. И в том, что все объединились: мы вместе – и нас не победить!

Півзахисник Шахтаря: Ми разом – і нас не перемогти!

Півзахисник «Шахтаря» Дмитро Топалов дав інтерв’ю після благодійного матчу з «Антальяспором». – Дмитре, ти забив свій перший м’яч за «Шахтар» у цьому благодійному турі. Кому гол присвячуєш, що він для тебе означає? – Дуже приємно забити за рідний клуб, у якому я провів, можна сказати, 15 років – починаючи з U6. Так, потім перейшов до «Маріуполя», але так склалися обставини, що зараз знову граю за «Шахтар». Присвячую цей гол своїм батькам, які зараз переїхали з Волновахи до Дніпра. Хоча б щось для них приємне в такій важкій ситуації. – Що думаєш про благодійні матчі Shakhtar Global Tour for Peace? – Це чудово, адже приходять люди, підтримують нас, і цим ми допомагаємо – заробляємо та відправляємо гроші нашим військовим. Ми всі разом об’єднуємось: уболівальники, футболісти – як єдине ціле. Приємно, що і місцеві приходять, і наші, що є тут, у Антальї. На матч прийшло багато людей, було багато українських прапорів – це приємно. – Ти довго прожив у Маріуполі, грав за команду. Наразі місто знищують російські війська... Що відчуваєш, коли бачиш це? – Чесно, дуже боляче дивитись, адже Маріуполь, Волноваха – моя батьківщина. Батькам довелося переїхати, мені довелося переїхати, і невідомо, коли ми туди знову потрапимо. Але сподіваємось на нашу перемогу і на те, що ми повернемося, все відбудуємо і все буде добре. – Яким ти запам’ятав Маріуполь перед тим, як туди вторглася російська армія? – За той час, що я граю в «Маріуполі», місто процвітало: будувалися парки, хокейна арена. Наш стадіон мали реконструювати до 2025 року. Усе цвіло, а зараз усе просто знищили. – У чому сила України та в чому сила нашого народу? – У тому, що ми маємо свободу, свободу слова. І в тому, що всі об’єдналися: ми разом – і нас не перемогти!