Катастрофа Києва, або Як Шахтар із Динамо примарний Суперкубок розіграли
У 60-ті роки у радянському футболі Суперкубок не розігрували. Але примара такого трофея існувала - адже були чинний чемпіон і володар Кубка, і вони між собою зустрічалися. В історії 'Шахтаря' та київського 'Динамо' такий момент стався 1962-го. Terrikon.com згадує про це...
У 1961 'Шахтар' вперше став володарем Кубка СРСР, а 'Динамо' (теж вперше) - чемпіоном країни. Їхні стосунки, і без того значущі в межах України, піднялися на нову висоту. І перше їхнє побачення у такому статусному форматі відбулося 31 травня 1962 року в Києві, на стадіоні, який зараз ми знаємо як НСК 'Олімпійський', а тоді називався 'Республіканський стадіон імені Хрущова'.
Попереднє київське побачення цих суперників закінчилося для донеччан жахливим розгромом – 1:4. Це, звичайно, сиділо в пам'яті, але стало фактором швидше мотивуючим, ніж гнітючим. 'Шахтар' прийняв пропозицію господарів пограти в активний футбол і першим отримав з цього користь. На 33-й хвилині м'яч після чергової атаки 'гірників' та удару Юрія Ананченка заметушався штрафним, а в результаті відскочив до захисника Миколи Головка, який опинився у потрібний час у незвичайному для себе місці. Ворота 'Динамо' були просто розстріляні ним, безжально й щиро.
Але вже через 5 хвилин рахунок зрівнявся - чи то Андрій Біба, що прорвався, чи то власний захисник Борис Россохін, який боровся з ним, - хтось с них направив м'яч під саму штангу. З бойовим миром команди пішли на перерву, після якої господарі міцно взяли нитки гри у свої руки. Ось як описував те, що відбувалося, спортивний оглядач Аркадій Галинський: 'Атаки слідували одна за одною, але успіху не приносили. Добре грає Стрєлков, він ловить кілька важких м'ячів, які пробивають у стрибку головою київські форварди та півзахисник Турянчик. Розуміючи, що стаціонарна розстановка нападу успіху не принесе, київські форварди міняються місцями, Базилевич з'являється на лівому краю, Лобановський - на правому, обстановка розжарюється, удари сиплються один за одним. Біля воріт 'Шахтаря' постійно скупчуються всі гравці, але гола немає, немає і немає. Фінальний свисток - нічия'.
Обидва голи ми - велика рідкість! - можемо бачити на запису, що зберігся:
Загалом доля віртуального Суперкубку СРСР вирішувалася у другому матчі найкращих українських команд - 23 серпня на центральному стадіоні 'Шахтар' у Донецьку. І цього разу вийшла така вистава для місцевої публіки, яку вона ще й років через двадцять пам'ятала.
'Динамо' прибуло у статусі непереможеного - у попередніх 14 турах ніхто так і не зміг виграти у чемпіона, а деякі отримували дуже чутливі ляпаси (наприклад, єреванський 'Спартак', який програв 1:8). З відповідним настроєм вийшла команда на донецький газон. І на перших хвилинах так притиснула господарів, що тим і зітхнути було ніколи. Декілька героїчних сейвів зробив воротар Борис Стрєлков, в одному випадку м'яч влучив у штангу, ще кілька разів захисники по-хокейному кидалися під удари київських форвардів. Передбачити те, що трапилося далі, у ці хвилини ніхто не зміг би.
Але що ж сталося?
Ось як це описано у звіті кореспондента 'Радянського спорту' Бориса Брусилова: 'Наприкінці тайму сталася метаморфоза. Ініціатива перейшла до гірників. І не тому, що гості послабили розпал боротьби, ні, атаки чемпіона так само грізні. Але й гра донецьких форвардів засвітилася якоюсь новою та яскравою гранню. Шахтарі, що все частіше нападають, йдуть з-під опіки, дотепно комбінуючи, вибираючи вигідні місця для продовження атак. Коротше, 'Шахтар' бореться з киянами їхньою ж зброєю'.
Гра йшла дуже весела, але до 75-ї хвилини голів не було. А на 75-й хвилині півзахисник 'Шахтаря' Володимир Сорокін метрів із 30 так послав м'яч у кут, що жодний воротар не врятував би. Пропущений гол просто розлютив киян, і одразу вони створили вірний шанс – чому Віктор Каневський не влучив у ворота, сам він, мабуть, не зрозумів. Того вечора доля явно настроїлася проти 'Динамо' - як чемпіон не тужився, забити так і не вдалося. Тут ще й Йожеф Сабо не стримався – емоційний, як завжди, він врізав по ногах опоненту та був справедливо вилучений з поля. А 'Шахтар', навпаки, більшість своїх шансів використав.
На 84-й хвилині Анатолій Родін звільнився від опікуна, ударив по воротах - і добив м'яч, що відскочив від воротаря.
Далі знову читаємо Брусилова: 'Здавалося б, гра зроблена. До кінця п'ять хвилин. Але 'Шахтар' і не думає зволікати. Він атакує. Родін, який став героєм матчу, всюдисущий і невтомний. Обігравши на високій швидкості двох захисників, він віддає чудовий пас Колосову, і цифра '3' спалахує на табло'. І далі, підводячи межу, оглядач 'Радянського спорту' написав слова, що пестять душу уболiвальника "Шахтаря": 'Обидві сторони показали чудовий, розумний футбол. Чудова гра. Заслужена перемога'.
Коротше, замість 3:0 на користь Динамо, які наклеювалися в перші хвилини поєдинку, чемпіон отримав 0:3. Господар виявився щасливішим і витриманішим. І таким чином завоював примарний Суперкубок Союзу - трофей, якого не було.
