У сезоні 1955 'Шахтар' після дворічної перерви повернувся до вищого дивізіону (тоді - клас 'А'). Багато чого від нього не чекали, а дарма. За підсумками чемпіонату, донецька команда посіла 7-е місце, поступившись лише московським клубам та київському 'Динамо'. А про свої амбіції гірники яскраво заявили на самому старті, коли розібралися з фаворитом турніру - московським Спартаком. Terrikon.com згадує...

'Спартак' тоді був не просто добрий, а дуже добрий. Більше половини збірної СРСР грали в його складі - Нетто, Парамонов, Сальников, Симонян, Ільїн, Ісаєв, Татушин, Огоньков... Майже вся атака і майже весь півзахист! Щоправда, минулого, 1954 року чемпіоном стало московське 'Динамо', але перед цим два роки поспіль 'золото' брав 'Спартак', і саме він зі своєю веселою, розгонистою грою вважався законодавцем мод у радянському футболі. І ось ця команда приїжджає до Донецька (тоді - Сталіно) з однією-єдиною думкою - розібратися з 'Шахтарем', який повернувся, не прикладаючи особливих зусиль. На що, здавалося, мав усі підстави.

Це був другий тур чемпіонату. У першому 'Шахтар' теж грав на своєму полі, і виступив посередньо - не зумів здолати ленінградські 'Трудові резерви' (2:2). Причому довелося відіграватися з 0:2, і зрівняти рахунок вдалося лише на 89-й хвилині, та й то лише завдяки помилці захисників - м'яч воротареві ленінградців було передано необачно, його перехопив Іван Федосов і влучив у ворота. Першу половину матчу 'Шахтар' провалив, у другій атакував багато - але якось безсистемно, деякі форварди (наприклад, Іван Бобошко) виглядали мляво та незібрано, начебто ще не відійшли від торішнього успіху. Враження команда не справила, і від матчу зі 'Спартаком' місцеві вболівальники нічого хорошого не чекали.

Але взагалі, приїзд спартаківців викликав величезний інтерес. Ще б пак - така компанія зірок, більшість з яких місто ще в очі не бачило! У той день стояла погана, дощова погода, але нікого вона відлякати з трибун не могла. У протоколі вказано, що за грою спостерігали 30 тисяч глядачів. Це здається неймовірним, бо офіційна місткість стадіону була на 5 тисяч меншою. Коротше кажучи – аншлаг із перебором. Треба ще врахувати, що з сусіднього терикона, як завжди, за поєдинком стежили вільні глядачі, яких з такої нагоди мало набратися ще кілька тисяч.

Такий сплеск народного ентузіазму футболісти не могли проігнорувати - і помчали! Ось як описує початок матчу оглядач Радянського спорту М. Лангман: 'Господарі поля відразу ж запропонували дуже швидкий темп. Вони атакують широким фронтом, використовуючи довгі передачі. Мокрий ґрунт не дає можливості спартаківцям використовувати їхню перевагу в техніці'. Кульмінація цього стартового тиску відбулася на 18-й хвилині: стрімка триходова комбінація завершується ударом Валентина Сапронова.

Далі, само собою, 'Спартак' активізується, напружується, притискає 'Шахтар' до воріт і бомбардує м'ячами воротаря Віктора Чанова-старшого, який робить кілька сейвів. Після удару Бориса Татушіна м'яч влучає у штангу. Гол назріває – але нічого так і не відбувається. Та сама картина - і після перерви, з тим самим успіхом.

Глядачі зауважують, що у грі майже не бере участі найкращий форвард 'Спартака', найкращий бомбардир союзного футболу Микита Симонян. Чому? Тому що опинився у натуральних лещатах - його спільними зусиллями нейтралізували центральний захисник Микола Кривенко та 'опорник' Мирослав Думанський. 28-річний Симонян, сповнений енергії та запалу, відчайдушно намагався вирватися з-під цього подвійного пресингу – але так і не зміг. І хоча у 'Спартака' і без Симоняна було кому забивати (наприклад, найкращим бомбардиром попереднього чемпіонату став Анатолій Ільїн), все-таки, знешкодивши Симоняна, захист господарів порушив атакуючу систему супротивника, витяг з неї найважливішу ланку.

Стомившись битися чолом в оборонну стінку 'гірників', спартаківці до кінця гри 'потухли'. А у 'Шахтаря' знайшовся резерв сил для ще однієї результативної атаки. Це було щось: двома довгими поперечними пасами господарі розірвали оборону супротивника, і... Ось як описує момент той самий Лангман: 'Захисники 'Шахтаря', відбиваючи натиск, відбивають м'яч далеко вперед. Його приймає лівий крайній Пономаренко. Швидко просунувшись до воріт Спартака, він посилає м'яч на інший бік поля Сапронову. Сильний удар уздовж воріт, і Пономаренко, що набіг, добиває м'яч у сітку. Це сталося за десять секунд до фінального свистка судді'.

Так відбулося повернення 'Шахтаря' до компанії найсильніших. Тренеру Олександру Пономарьову вдалося зліпити з молодих гравців чудовий боєздатний колектив, який, може, на медалі за своїм потенціалом замахнутися не міг, але кров москвичам псував регулярно. До кінця сезону від донеччан постраждали торпедівці (1:1 та 1:3), а 'Спартак' у другому колі 'відскочив' лише дивом, за рахунку 3:3 забивши переможний гол на 88-й хвилині. І хоча 'Динамо', яке знову стало чемпіоном, виступило зовсім в іншому жанрі (двічі розгромило 'гірників' 3:0 і 6:0), саме після матчу зі 'Спартаком' 17 квітня 1955 року всьому Союзу стало ясно: 'Шахтар' повернувся всерйоз.