Чи зможе Рубен Аморім зробити Манчестер Юнайтед великим знову

У 2013 Алекс Фергюсон пішов на пенсію, вигравши для Манчестер Юнайтед останній на сьогоднішній день титул чемпіона АПЛ. Відтоді - як пошепотіли. Змінюються тренери, приходять різні - перспективні, надійні, зіркові, всілякі. І ніхто не може впоратися з цим кораблем, що втратив керування. І ось - черговий. Чи вийде в нього? І що взагалі потрібно, щоб вийшло? Terrikon.com намагається відповісти на ці майже вже риторичні запитання...

За минулі після Фергюсона 11 років Юнайтед лише двічі наближався до чемпіонства. Ну як наближався? Друге місце - так, але до першого (в обох випадках його посідав Манчестер Сіті) було далеко - набагато далі, ніж до третього. У 2018 такий результат зробив Жозе Моурінью, який бачив усі можливі види, у 2021 - новачок у тренерській справі Уле-Гуннар Сульшер. Про що це говорить? Про те, що підняти Юнайтед може будь-хто, потрібні лише супутні обставини.

Говорячи "будь-хто", ми, звісно, не маємо на увазі Євгена Селезньова чи Давіде Анчелотті. Тренерська кваліфікація певного рівня потрібна. Просто для успіху на Олд Траффорд потрібно щось інше, ніж тренерська кваліфікація. Потрібне те унікальне поєднання якостей, якими повною мірою володів сер Алекс - незламна харизма, повага оточуючих, розуміння клубу, психологічна стійкість, конструктивна самовпевненість, вміння ладнати із зірками... Що там ще ми забули?

Проблема МЮ, однак - у тому, що всього цього замало. Клуб наскрізь хворий, у ньому майже нічого не працює, як треба. Коли тренер не може спертися на міцну структуру, він приречений. Так було, до речі, і 35 років тому. Згадаймо, адже і у Фергюсона вийшло далеко не відразу. Він прийшов на Олд Траффорд, коли клуб стагнував приблизно як зараз. Йому знадобилося кілька болісно-очисних сезонів, щоб вигнати заразу, яка заважала йому побудувати все так, як він хотів. У нього вистачило на це характеру і впливу. У жодного з його наступників - ні.

Приклад Жозе Моурінью - найбільш показовий. З усіх, хто працював після Фергюсона, у нього - найкращий коефіцієнт успіху. Три титули, одне віце-чемпіонство, якісний, нехай і обережний футбол. І що? Прийнято вважати, що Жозе згубило його невміння зберігати нормальні людські стосунки з гравцями. Це було, звичайно. Але видавило його з клубу зовсім інше - повна неможливість проводити якусь послідовну лінію. Коли стратегічні футбольні питання вирішують такі нескінченно далекі від футболу люди, як Ед Вудворд (тодішній виконавчий директор клубу), хорошого чекати не доводиться. Вудворда, в структурі, до слова, вже немає - але що толку? Нові призначенці нічим не кращі, тому що головна їхня якість - уміння показати господарям красиві цифри.

Коли торік співвласником клубу став Джим Реткліфф, багато хто стрепенувся, очікуючи чудових змін. Принаймні, ця людина, на відміну від сім'ї Глейзерів, розуміє гру і любить Юнайтед. На жаль, поки нічого не говорить про те, що його прихід - до одужання. Рішення заощадити на зарплаті старого сера Алекса, який залишався радником президента всі ці роки - найгірше, що він міг зробити для початку, навіть якщо метою було фінансове оздоровлення клубу. Мораль для нинішнього МЮ важливіша - а сер Алекс залишався одним з небагатьох уцілілих її носіїв.

Ну, і з фінансами у Реткліффа виходить якось дивно. Заощадивши на зарплатах Фергюсона і сотні дрібніших співробітників, він виплачує величезну неустойку Еріку тен Хагу і 10-мільйонну компенсацію Спортингу за Аморіма. У чому тут бізнес? Це не кажучи вже про незрозумілі зовнішні дорогі комерційні проєкти, оцінити які не так очевидно.

Але давайте про Аморіма. Наскільки він схожий на людину, здатну підняти МЮ? У 39-річного португальця є своя історія успіху, дуже схожа на те, що зробив багато-багато років тому сер Алекс. У 2020 Аморім прийшов у Спортинг, який не ставав чемпіоном країни вже 18 (!) років - щось небачене в історії клубу. За рік молодий тренер повернув команді гідність і титул. Минулого сезону повторив успіх. Він заново перезібрав команду, вдихнув у неї віру в себе, придумав для неї переможну модель, завоював загальну повагу. Правда, дуже схоже?

Однак усе це відбувалося в іншому всесвіті. АПЛ - це вам не Португалія, тут недостатньо двічі в сезоні виграти у двох конкурентів, щоб почуватися спокійно. Тут доведеться на смерть битися з клубами, які набирають під 100 очок за сезон. Екстраполювати лісабонський досвід Аморіма на новий ґрунт - процес далеко не автоматичний. Цілком може не спрацювати. Тим паче, що, на відміну від ситуації 2020 року, він починає проєкт у незрозумілій для себе футбольній атмосфері та взагалі з нульовим досвідом роботи поза Португалією (і як гравця, і як тренера). Так, він, як пишуть, прекрасно знає англійську мову. Але не для лекцій із творчості Шекспіра він їде в Манчестер.

Усе, що потрібно зробити Аморіму - повторити те, що він провернув у Спортингу. Чи зможе він зробити це в обстановці, яка йому не сприяє, а чинить опір? Чи зможе стати добрим чарівником, якого так чекають фани МЮ? У нього є все для цього. На жаль, у цій ситуації більше залежить якраз не від нього...