Містер Шахтар: від Скали до Пушича - історія одного звання
Нещодавно один із футболістів Шахтаря, розповідаючи про своє шанобливе ставлення до Марино Пушича, вжив слово "містер". У донецькому клубі це вже - мало не узаконена практика, їй уже майже чверть століття. Але як і чому вона з'явилася і наскільки справедлива щодо конкретного Пушича? Terrikon.com розбирається....
Про те, хто був першим "містером" у Шахтарі і чому, є дві точки зору. Одні кажуть, що це - Мірча Луческу, інші пірнають трохи глибше і згадують Невіо Скалу. Частина правди є в обох версіях. Так, у широкий донецький ужиток "містера" ввів таки Луческу. Але формально, не менше підстав називатися так мав і Скала. І називався, судячи з деяких спогадів. Але пробув на посаді головного тренера занадто мало, щоб цей титул із ним зв'язався, та й широко при ньому не культивувався. Людина скромна, яка їздила в Донецьку на "Ниві", він не наполягав на тому, щоб перенести на українську землю італійське чиношанування.
А це справді італійська традиція, і їй - більш ніж сто років в обід, що б там не казали недоброзичливці Луческу, які стверджують, що її вигадав сам Мірча, який бажав, щоб у Шахтарі до нього ставилися, як до маркіза.
Тут згадується незабутній 2011 рік, візит Шахтаря в гості до Роми, переможний вечір на Стадіо Олімпіко. Перед матчем, як водиться, склади показували на табло. І коли черга дійшла до тренера, великими літерами написали: "Містер Клаудіо Раньєрі". Тобто, розумієте, що виходить? Це для них - стандартна практика. Але чому така дивна форма для позначення тренерського статусу? Чому не "синьйор", "диретторе", "дотторе" чи щось настільки ж італійське?
Розгадка цієї страшної таємниці, насправді, надзвичайно проста. Усе починалося наприкінці XIX - на початку ХХ століття, коли футбол в Італії ще тільки розгортався. Як і в багато приморських країн, його завезли британці. Вони ж часто ставали й тренерами команд, що виникали. Наприклад, першим тренером в історії Мілана був англієць Герберт Кілпін. У Дженоа - англієць Джеймс Спенслі. Та в тій же Ромі - знову англієць Вільям Гарбутт.
Ось від них все і пішло. Італійці на знак поваги - а тренерська робота в цій країні, де всі обожнюють планувати й організовувати, оточена незмінною повагою і навіть пієтетом, - стали називати тренером "містерами". Сподобалося - і прижилося! При цьому в Англії до тренерів ніхто так зроду не звертався. "Коуч" - стандартне слово для опису представника цієї професії. У нинішньому великому футболі віддають перевагу терміну "менеджер" - як відображення більш глобальної його ролі, ніж просто "дресирувальника" футболістів. "Містер" - ніколи. Тобто в цивільному англійському житті тренера можуть назвати "містером", але жодного професійного забарвлення в цьому не буде - тільки соціальне.
Легко попорпавшись у темі, можна розкрити ще глибший шар. По-перше, повага й авторитет: в італійській культурі важливими є титули, що виражають пошану, звернення до тренера як до "пана" (а це і є "містер" в англійській мові) підтверджує його керівну роль і авторитет, який він має в команді. По-друге, освітній контекст: цей титул схожий на те, як в Італії звертаються до вчителів, що засвідчувало ставлення до тренерів не лише як до стратегів, а й як до наставників.
Прикметно також, що майже ніде, крім Італії, такої традиції не виникло. Так вона і залишилася особливим італійським спеціалітетом, одним з елементів багатющого місцевого футбольного колориту. І до речі, не тільки футбольного. "Містерами" називають тренерів у багатьох ігрових видах спорту на Апеннінах.
Зрозуміло, чому остаточно "містер" прижився в Шахтарі з появою Луческу. Він пропрацював в Італії тренером майже десятиліття, змінив чотири клуби, доріс для Інтера. Для нього, безсумнівно, було важливо, щоб його асоціювали з цією футбольною школою - а не з румунською або турецькою (хоча всі свої титули до Шахтаря він завоював винятково в Румунії та Туреччині). Та й Шахтарю було приємно, що команду прийняв представник такого солідного тренерського цеху.
Скала промайнув - і про "містера" забули. Луческу прийшов - і застовпив цей титул у Шахтарі на роки. А як з'ясовується зараз - і на десятиліття.
Тут спрацював ще один нюанс. Говорячи, що "містер" не прижився "майже ніде", ми робимо виняток для Португалії, де ця традиція теж спостерігається, хоч і не так широко поширена, як в Італії. Пам'ятається, як Боббі Робсон, який працював у Барселоні з Жозе Моурінью, дивувався, що той постійно звертається до нього "містер". Ну, а оскільки першими тренерами Шахтаря після Луческу стали португальці, традиція продовжилася - і остаточно злилася з донецьким клубом. Настільки, що потім "містерами" стали навіть такі далекі від Італії чи Португалії люди, як Ігор Йовічевіч та Марино Пушич.
І тепер, схоже, цього не уникнути нікому з наступних тренерів "Шахтаря", звідки б вони не приїхали - з Німеччини, Уругваю або, наприклад, з Японії. Ну, а що? Зрештою - не найгірший фірмовий знак. Хоча можна його й удосконалити. Наприклад, щоб "містером" ставав тільки той тренер Шахтаря, хто заробить хоча б один титул. А краще три.
