Чому гирьовий спорт, який ідеально розвиває витривалість, координацію та загартовує характер, серед молоді, яка обирає для себе спортивну кар'єру, залишається одним із найменш популярних? Вибір молодих атлетів частіше падає на дисципліни легкої атлетики або ж на ті види спорту, де існують кращі умови для розвитку. Для більшості обивателів гиря асоціюється виключно зі старою радянською школою, монотонними підйомами та виснажливою, часом навіть руйнівною для здоров'я роботою. Ця стереотипність - головний бар'єр, через який гирьовий спорт має значно меншу впізнаваність, ніж олімпійські дисципліни.

І все це попри те, що Україна є однією з провідних гирьових держав світу: з усіх великих змагань українські атлети привозять додому золоті медалі, встановлюють нові рекорди, а у великих містах розвинені клуби та секції; існує одразу декілька інституцій, що регулюють дисципліну. Однак на міжнародні арени збірна часто приїжджає у складі значно меншому, ніж у конкурентів по помосту. Якщо стандартна повноцінна команда для конкурентної боротьби в усіх вагових та вікових категоріях налічує щонайменше 15-20 атлетів, то українська збірна зазвичай складається з менше 10. Врятувати становище можливо лише популяризацією: чим більше людей знатиме про цей спорт, тим більший резерв сформується для відбору, тим ширшою буде конкуренція всередині країни і тим міцнішою стане позиція національної збірної.

Леонід Воронянський, спортсмен та тренер, майстер спорту та член Союзу гирьового спорту України, розповідає детальніше, як сьогодні залучати молодь і дорослих до гирьового спорту.

Атлет, тренер і суддя - три ролі в одному виді спорту

Активна кар'єра Леоніда Воронянського тривала з 2000 до 2012 року і включала виступи на Чемпіонатах України й світу, а також виступи на національних змаганнях. У 2013 році Леонід пройшов атестацію судді I та II категорій, а згодом отримав категорію і національного судді, яка дозволяє оцінювати виступи спортсменів на чемпіонатах і кубках України, всеукраїнських змаганнях та міжнародних спортивних заходах.

Як член Союзу гирьового спорту України він тренує спортсменів і розробляє методики їх підготовки. Зокрема, за його авторською програмою IKPS тренувалися Артем Дуленко і Євген Остапчук, майстри спорту міжнародного класу, майстер спорту Олександр Свириденко і багато інших спортсменів. Сьогодні Леонід продовжує активно займатися гирьовим спортом у Сполучених Штатах. Тут, стверджує атлет, підняття гирі майже не розглядається як самостійна дисципліна, однак потенціал для розвитку є.

Чому гирьовий спорт залишається у фарватері інших дисциплін

Леонід Воронянський розповідає: основна причина, чому люди не приходять у гирьовий спорт, по суті своїй стереотипна. "Уявлення про нього як про щось надмірно виснажливе і технічно недоступне початківцям відштовхує і новачків і тих, хто у свідомому віці хоче прийти до активного способу життя. Гиря сприймається як снаряд для людей початково сильних і витривалих, а не як повноцінний спорт, де можливо розвиватися поступово. Це упередження родом прямо з пострадянських принципів підготовки".

Вітчизняна школа гирьового спорту традиційно будувалася на великих обсягах роботи, жорсткій дисципліні та відпрацюванні техніки через тисячі повторень. Завдяки такому підходу Україна і стала державою, яка стабільно здобуває у гирьовому спорті призові місця, однак він же і є причиною його непопулярності. Людина, яка приходить у спорт без змагальних амбіцій, у такому середовищі або швидко перегорає, або розчаровується ще на початку.

Рішення - зміна тренерського підходу. Леонід пояснює: "Під час моєї активної кар'єри і пізніше, під час суддівства, я бачив, як багато спортсменів перемагали насамперед за рахунок грубої фізичної сили та колосального обсягу роботи на тренуваннях. Сьогодні ж усе більше тренерів впроваджують методики підготовки з нахилом на ефективність розподілу сил, точну техніку та грамотне відновлення".

В американському спортивному середовищі цей підхід також набирає обертів: тут, зазначає Леонід, фітнес-культура значно більше орієнтована на індивідуальний підхід, відновлення і поступовий прогрес. Для того, щоб гирьовий спорт знаходив прихильників за межами України, йому потрібен саме такий масовий образ: образ доступного і контрольованого у плані навантаження спорту.

Стереотипи, що заважають дисципліні рости

Гирьовий спорт має особливість, яка водночас є його перевагою і недоліком: людина, яка ніколи не бачила технічно ідеального виступу і не тримала гирю в руках, не розуміє, що саме може бути привабливим у цьому спорті.

Усвідомлюючи, що для поширення дисципліни потрібен безпосередній контакт з аудиторією, Леонід Воронянський планує проводити майстер-класи в офлайні - у форматі, де людина може побачити гирьових спортсменів у дії, спробувати цей спорт самостійно і зрозуміти, що він насправді може бути цікавим.

З позиції людини, яка добре знає і контекст пострадянської школи гирьового спорту, і американський фітнес-ринок, Леонід вже сьогодні працює над відкриттям власного простору для тренувань, де і планується проведення популяризаторських заходів.

"Я планую тренувати молодь і людей дорослого віку за власною методологією IKPS, що якраз і враховує сучасні віяння у гирьовому спорті: індивідуальний підхід, рівномірне навантаження, правильна техніка - пріоритет номер 1. Це внесок у популяризацію гирьового спорту та здоров'я людей: методика, побудована на правильній техніці та грамотному навантаженні, знижує ризик травмування і формує культуру, де для досягнення результатів необов'язково виснажувати тіло", - підсумовує він.

Роман Ковальов, terrikon.com