Град голів, Пушич-тайм та інші характерні риси Шахтаря-2024
Шахтар завершив перше коло якщо не формально - матч із Кривбасом так і залишився недограним, то фактично - вчорашній поєдинок із Ворсклою став для "гірників" 15-м на турнірному шляху. Як Terrikon.com і обіцяв, ми підбиваємо проміжні підсумки, які вийшли як дивовижними, так і закономірними...
У загальному огляді першого кола ми вже писали про те двоїсте враження, яке справив Шахтар. Це - як в історії з доктором Джекілом і містером Хайдом: то перед нами - хвацька атакувальна ескадрилья, що обсипає супротивника ударами та голами, то - неповороткий буйвол, який тупо довбає рогами стіну у відчайдушній надії її пробити. У різних матчах команда діє настільки по-різному, що часом можна запідозрити відсутність тренера на лаві запасних. А потім його показує камера, і ти розумієш: та ні, ось же він, на призначеному місці. Але де ж гра?
Розгадка проста. Якщо Шахтар забиває швидко - гра далі йде, як по маслу, вільні зони команда вміє використовувати блискуче, діяти в розрідженому просторі прекрасно навчена, забиває із задоволенням і настроєм. Якщо швидкого голу немає - починаються муки. Які можуть призвести до чого завгодно: до натужної перемоги, прикрої нічиєї, а то й до поразки.
У принципі, Шахтар і раніше, за всіх останніх попередніх тренерів, насилу долав щільні захисні побудови противника. Але ніколи це не виглядало так контрастно порівняно з тим, як він може діяти проти "розкритого" суперника.
А в матчі з Олександрією ми взагалі побачили третій Шахтар - який і забиває швидко, але й у відповідь пропускає легко, а в підсумку програє, тричі взявши ворота суперника. Ще один штришок до портрета команди Марино Пушича: невміння доводити справу до кінця. У ситуації, коли суперник не "затискається", а, програючи, продовжує діяти вільно і без страху, команда втрачає концентрацію і починає творити нехороші дива в захисті.
Звідси - вже запущений у футбольному середовищі термін "пушич-тайм". На противагу легендарному "фергі-тайму" у великого Манчестер Юнайтед сера Алекса - останні хвилини, коли команда на немислимому підйомі вигравала матчі. Нинішній Шахтар, навпаки, в останні хвилини регулярно пропускає, до того ж часто - вирішальні м'ячі.
І взагалі, за цим показником - пропущені м'ячі - становище чемпіона вельми не дуже. Менше - відразу у п'яти команд, зокрема й у нижчих за рівнем Кривбасу, Руху і Колоса. Щоправда, і тут є перекіс. Із 14 м'ячів у свої ворота Шахтар майже половину (6) отримав у двох матчах (3:4 з Олександрією і 5:2 з "Карпатами"). У жодному з інших більше гола не пропускав. "Сухим" із води виходив 5 разів. Вельми неоднозначна статистика...
При цьому в минулому сезоні, теж із Пушичем на чолі, у Шахтаря була найкраща оборона в Лізі. Хоча не скажеш, що пропускали значно менше (24 за весь чемпіонат - 0.8 у середньому проти нинішніх 0.93). Взагалі, якогось різкого падіння результатів немає. Наприклад, торік у першому колі команда двічі програвала і чотири рази грала внічию, що не завадило їй фінішувати на першому місці. Інша справа, що конкуренти стали набирати більше, але їм ще треба протриматися на тому ж рівні друге коло...
Тобто, можна сказати, що нічого катастрофічного з Шахтарем не відбувається, за потенціалом складу - це, як і раніше, найкраща команда ліги. Так у чому ж проблема? А в тому, що іноді команди як такої не відчувається. Немає того єднання, яке, наприклад, можна було відчути за Роберто Де Дзербі та Ігоря Йовічевича. Звідси, найімовірніше, - і несподівані спади по ходу гри, коли все раптом просто розвалюється.
Ніякої "хроніки" в цьому начебто немає, але дещо насторожує. Для прикладу візьмемо лише одну позицію - лівого вінгера. Майже завжди її займає хтось із бразильців. І майже в кожному матчі виникає ситуація, коли туди м'яч віддати логічніше - гравець один, зона вільна, - але віддають праворуч, де найчастіше перебуває Олександр Зубков або Юхим Конопля, нехай навіть там супротивників більше. Чому? Випадково? Підсвідомо? Чи причина ще глибша?
До речі, кілька голів з лівого флангу все-таки було проведено, причому після просто зразкових комбінацій. Тобто, можуть, і виходить. І бразильці в загальну систему вписані.
Давайте подивимося на бомбардирів. За недоброю вже традицією, у перших рядках ми не побачимо жодного чистого форварда - суцільно півзахисники і вінгери: Артем Бондаренко - 8, Георгій Судаков - 8, Олександр Зубков - 5. Нападники починаються нижче: Данило Сікан - 3, Егінальдо - 2, Лассіна Траоре - 2. Показова статистика, яка малює звичну картину: форварди гірників використовуються не як форварди, а як хибні, відволікаючі цілі, завдання яких - розтягувати оборону і звільняти "коридори". Нічого нового не відбувається в передній лінії Шахтаря який уже рік, проблема починалася задовго до Пушича, звинувачувати його в цьому - неправильно.
Утім, його особливо звинувачувати взагалі нема в чому. Як, на жаль, і хвалити. Він стабілізував ситуацію після жахливої минулорічної осені з Патріком ван Леувеном, вніс у команду свіжий емоційний струмінь. Гірше точно не стало. Але він і не створив якоїсь оригінальної конструкції, своєрідного стилю. Регулярний "пушич-тайм" ніби натякає, що він не контролює колектив. Але чи так це? І чи стане краще, якщо його змінити? Чи зможе змінник підтягнути та підтиснути струни цього механізму, складеного з чудових, у принципі, деталей?
На ці запитання, на щастя, відповідати не нам. Вирішувати є кому. До речі, Пушич уже став натякати на те, що може скоро піти, що потрібно сісти та все обговорити з керівництвом. Подивимося, чим закінчиться ця розмова...
