Отже, черговим володарем Золотого м’яча став 33-річний Гаррі Кейн. І навіть багато прихильників Кіліана Мбаппе та Ламіна Ямаля, згнітивши серце, визнають: цілком заслужено. До цих голосів приєднається й Terrikon, розмірковуючи, чому ж перемога багатостраждального англійця — це добре...

Але чому ми називаємо багатостраждальним футболіста, який має 5 клубних титулів, 2 Золоті бутси і який забиває, як дихає? Та тому, що дуже довго нічого цього не було. Його кар’єра взагалі починалася важко. У молодому віці він не справляв враження майбутньої зірки. Більше того: важко було повірити, що він взагалі здатний витримати рівень АПЛ. З молодіжної академії Арсеналу його відрахували за... повність і недостатню атлетичність. Повний Кейн — погодьтеся, сьогодні це звучить анекдотично.

Коли він потрапив до молодіжної системи «Тоттенгема», то не виділявся ані зростом, ані швидкістю — нічим. Ну, майже. Крім одного: прагнення вдосконалюватися. Він працював над власною "фізикою", став сильнішим і потужнішим. Він, який з дитинства мріяв стати ідеальним завершувачем у дусі Тедді Шерінгема, почав шукати себе в інших амплуа. Не в останню чергу тому, що тренери на той час бачили в ньому скоріше півзахисника, і він намагався пристосуватися, задіюючи розум, а не почуття.

У чомусь Кейн схожий на класичних трудівників — тих, хто за відсутності таланту досягає успіху завдяки вмінню багато працювати. Він один із тих, хто постійно вдосконалює себе: рух без м’яча, позиціонування, пресинг, навіть гра головою з віком стала кращою. Робоча етика в нього на найвищому рівні.

Але зводити його феноменальні досягнення лише до цього — це все одно, що сказати про великого шахіста, що він просто багато сидів за дошкою. У Кейна є справжній природний талант: феноменальне відчуття голу та моменту, дуже високий футбольний інтелект, холоднокровність у завершенні, вміння читати гру на крок-два вперед. Він не найшвидший, не найтехнічніший дриблер — і не найатлетичніший. Але його талант проявляється саме в ефективності та розумінні гри. Це рідкісний тип таланту — не ефектний, а вкрай раціональний і смертоносний.

Пригадується сезон 2016/17, коли світ несподівано побачив у Кейні справжнього асистента. Він почав відходити трохи глибше, скидаючи з себе опікунів — вони ставали дедалі настирливішими в міру того, як зростав його авторитет як бомбардира. І у Тоттенгема з’явилася нова потужна зброя: Кейн-розпасовник. У тому сезоні на його рахунку в АПЛ — 9 асистів, більшість із яких — на Сон Хин Міна, з яким у них налагодилася ідеальна взаємодія. Кейн вчинив так, як завжди діяв, натрапляючи на ту чи іншу перешкоду: шукав нові шляхи.

Приблизно так само він вчинив, перейшовши до Баварії: теж відчув, що дійшов до кінця певної дороги. «Тоттенгему» він не тільки віддав усе, що міг (не отримавши натомість жодного, хай навіть найменш значущого трофея), але й більше нічого там взяти не міг. Баварія обіцяла нові можливості, а головне — новий менталітет. Кейн переходив до клубу, який завжди бореться за титули й майже завжди їх здобуває. Це був новий досвід, новий стимул для зростання. Це не була просто гонитва за титулами, що вислизають (хоча й не без цього, напевно).

І дуже показово, що перший сезон у Баварії для нього завершився теж без трофеїв. У Баварії! Доля ніби випробовувала його на міцність, намагаючись вселити, що він насправді — вічний невдаха, у складі з яким навіть у найвеличнішого гpaнда нічого не вийде. Якби Кейн у це повірив — усе могло б тоді ж і скінчитися. Але він не для того переїжджав до Мюнхена, щоб потрапляти в такі психологічні пастки. Зрештою, у своєму дебютному сезоні він забив 36 голів — видатний результат навіть за мірками сучасної результативної Бундесліги. Більше забивав лише Роберт Левандовський і великий Герд Мюллер.

Але настане час — і Кейн перевершить навіть Мюллера. Якщо не за кількістю голів за сезон, то за швидкістю забивання (великий Бомбер витратив більше матчів, щоб забити свої перші 100 голів у німецькому чемпіонаті).

Що ж ми в підсумку отримуємо? По суті — еталон сучасного нападника: розумний, клінічний, стабільний, командний і при цьому із залізним характером. Він забиває завжди й багато, і ніхто нічого з ним вдіяти не може. Він довго йшов до свого успіху, багато пережив і подолав. Він терпляче розвивав свій талант, який був у ньому з самого початку, але не міг розкритися через обставини. Він наполегливо йшов вгору — і досяг вершини в той момент, коли вік уже починає заважати.

Минулого сезону Кейн досяг неймовірної результативності, порівнянної лише з результатами Ліонеля Мессі. Такий рівень просто не можна було ігнорувати — і результати Золотого м’яча, таким чином, відобразили об’єктивну реальність. Природна скромність Кейна, однак, робила їх не такими яскравими, як у Мбаппе чи Ямаля. Але масштаб вирішив справу. Кейн надав цьогорічній премії Золотий м’яч відблиск найвищої справедливості. Не випадково у своїй промові на тріумфальній церемонії він особливо наголосив, що нічого в житті не давалося йому легко, і тому його приклад може надихнути багатьох.

Хоча б тому цьогорічний Золотий м’яч — один із найсправедливіших за останній час.