За що ми маємо бути вдячні Роберто Де Дзербі
Роберто Де Дзербі пішов, і дехто може бути незадоволений його рішенням, а хтось упевнений, що в такій ситуації він взагалі не мав права зробити так. Terrikon.com судити його не стане, а натомість згадає те, за що клуб та його вболівальники мають бути вдячні італійцеві....
Де Дзербі дав нам надію на відродження великого проекту
Звичайно, якщо вже зовсім чесно, то цю надію дав нам не Де Дзербі, а Рінат Ахметов, який ухвалив минулого року рішення все-таки 'по-дорослому' вкластися в 'Шахтар'. Але без Де Дзербі це рішення не могло мати таких концентрованих наслідків. Саме під це ім'я робилися покупки та збиралися люди. Без образ, але до Луїша Каштру навряд чи пішли б Марлон, Лассіна Траоре та Давид Нерес – гравці, імена яких у Європі знайомі та щось означають.
Де Дзербі був для 'Шахтаря' чимось новим – молодим сучасним тренером, чиї ідеї навіть в Італії викликали захоплення. Можливо, він ніколи не досягне рівня Пепа Гвардіоли чи Юргена Клоппа, але принаймні рухається у тому ж тренді. Він приніс у 'Шахтар' якесь свіже повітря, відчуття причетності до передових тенденцій футболу - щось таке, чого команда ніколи не відчувала раніше. І це також було однією з граней великого проекту.
За ідеєю, всі елементи пазла мали скластися цієї осені, коли оновлений 'Шахтар' з кількома гравцями міжнародного класу і молоддю, що змужніла, мав усі шанси по-справжньому прогриміти в Лізі чемпіонів. На жаль, війна не дала цьому статися. Але 'Шахтар' на чолі з Роберто Де Дзербі стояв на порозі нового великого проекту, і передчуття цього ми пам'ятатимемо ще довго.
Де Дзербі вивів команду з емоційної кризи
На кінець правління Луїша Каштру команда була досить жалюгідним видовищем. То були якщо не руїни, то вже майже. Португальський тренер - хороша людина та непоганий фахівець - зовсім втратив контроль над командою і болісно доживав у ній останні тижні. І в нього, і у футболістів, і у вболівальників було лише одне бажання - щоб усе це скоріше закінчилося.
Де Дзербі зі своєю позитивною енергетикою швидко змінив ситуацію. Крім того, спрацювало ще й розуміння того, що до 'Шахтаря' приходить тренер з величезним потенціалом - а це давало зовсім інше відчуття перспективи. І якось одразу все заворушилося. Вже з перших навіть тренувань було помітно, що команда заряджена і не роз'єднана, що між тренером і гравцями існує хімія. Про кризу більше ніхто не заїкався - навіть натяків на неї не було видно.
Таким чином, Де Дзербі однією своєю появою поклав край тій похмурій меланхолії, яка огорнула 'Шахтар' наприкінці сезону 2020/21. І за цей новий, оптимістичний настрій, який він нам подарував, ми теж маємо бути йому вдячні. Він приніс у наше життя трішки Італії – а це завжди чудово!
Де Дзербі дав дорогу молоді
Звичайно, Де Дзербі розраховував зробити з 'Шахтаря' пристойний європейський колектив з великими амбіціями, для чого йому були потрібні готові футболісти з досвідом виступів у хороших чемпіонатах. Але опинившись у новому клубі, він не без подиву (як сам зізнавався) виявив тут безлiч перспективної молоді. І швидко зорієнтувавшись, зрозумів, як її використати, і вже за місяць-півтора міг спокійно жонглювати на прес-конференціях такими прізвищами, як Мудрик, Судаков, Корнієнко.
Класичним прикладом того, як може розвивати молодь, став Михайло Мудрик. Його величезний талант був усім очевидний і до Де Дзербі, але за Каштру це не йшло на користь команді - навпаки, своїми бездумними, ні на що не спрямованими забігами молодий геній лише вносив хаос у атакуючі дії. Де Дзербі попрацював з ним – і Мудрик перетворився, навчився думати на полі, ставити свою техніку на користь справі – і став регулярно потрапляти до складу, причому не лише на ті матчі, де треба будь-що витримувати ліміт легіонерів. Саме під впливом Де Дзербі Мудрік зрiс до рівня збірної.
Це лише найяскравіший приклад. Насправді робота італійця з молоддю була більш комплексною. Новий тренер дав зрозуміти вихованцям клубної академії, що вони реально потрібні. Такого відчуття раніше, будемо чесні, їй ніхто не дарував.
Де Дзербі дав високий приклад тренерського піклування про гравців
З одного боку, Де Дзербі був незадоволений тим, що клуб неправильно орієнтував його щодо загрози війни, що наближається, невиправдано заспокоював і в результаті дезорієнтував. Як наслідок, йому довелося провести кілька неприємних днів, гадаючи, чим може закінчитися ця екстремальна пригода.
З іншого боку, опинившись у цій ситуації, він виявив себе молодцем. Його штаб ухвалив рішення, що спочатку евакуюються гравці, і лише потім вони самі. 'Я дотримуюсь цінностей, які дав мені мій батько, тому я залишаюся з молодими гравцями, щоб показати, що ми разом', - заявив він. І справді, все так і зробив. Це було по-справжньому круто.
Де Дзербі був на півдорозі до того, щоб зробити новий 'Шахтар' справжньою родиною. Тому, мабуть, і плакав після закінчення останнього матчу благодійного туру, вже тоді розуміючи, що ця історія закінчена...
