Вернидуб: Потрібно займатися улюбленою справою, тим більше, ЗСУ дають таку можливість
Головний тренер «Кривбасу» Юрій Вернидуб відповів на запитання журналістів німецького Інтернет-видання Sportschau щодо війни в Україні та початку нового сезону, інформує офіційний сайт криворізького клубу.
- Розкажіть про дні, коли почалася війна, і ви поїхали з Тирасполя?
- Неодноразово вже розповідав, що дізнався про війну у день гри із «Брагою» у Португалії. Відразу після гри вилетіли назад, і вже не могли прилетіти до Молдови. Летіли до Румунії. З Румунії автобусом добиралися до Молдови. Потім до Тирасполя.
25 лютого ми дісталися Тирасполя, 26 ранку я машиною виїхав до кордону, перейшов кордон. На мене чекала машина, вже домовився з таксистом і поїхав до Запоріжжя. 26 лютого ввечері вже був у Запоріжжі, а 27 пішов у військкомат та вступив до лав Збройних сил України.
- Як склалось ваше повсякденне життя з того часу і що було особливого?
- Я не хотів би нікому такого життя, бо все дуже складно. Вчора тільки був у Португалії на грі 1/16 Ліги Європи, а за два дні вже у ЗСУ. Умови, звісно, не найкращі, але все хлопці і я, в тому числі, знали чому ми там і чого ми хочемо. Туди пішли тому, щоб не дати рашистам захопити нашу землю, землю неньки-України.
Ми боремось за те, щоб наша Україна була вільна. Щоб наші діти, дружини, батьки жили, так як ми цього хочемо, а не за якимись принципами іншої країни, тобто росії. Хочу щоб скрізь в Україні був мир, мирне небо та люди жили так, як вони цього бажають.
- Як ви отримали нову роботу як головний тренер?
- Ми були знайомі з президентом клубу – Костянтином Караманіцем. Познайомилися наприкінці 2021 року, у грудні місяці. Потім так склалося, що у лютому, коли йшла війна, я служив у межах Кривого Рогу. Вирішив зателефонувати президентові «Кривбасу», бо потрібна була допомога нашому дивізіону. Він не відмовив, навпаки, пішов на зустріч та як міг почав серйозно нам допомагати.
Так от почали спілкуватися, а потім, коли вже минуло місяців з чотири, напевно, десь на початку червня він мені зателефонував та спитав, чи не хотів би я повернутись до роботи. Так як є шанс, що поновиться чемпіонат України. «Кривбас» за результатами минулого сезону Першої ліги посів друге місце, хоча чемпіонат через вторгнення рашистів дограно не було.
Я сказав, звісно, хочу. Робота тренером – моя улюблена робота, але я не розумів тоді, як це можливо. Проте так зійшлися пазли, що мені дали можливість поєднувати роботу тренером та службу. Я поєдную і, слава Богу, все виходить.
- Що означає грати у футбол під час війни?
– Не дуже просто. Це розумію й, думаю, кожен з хлопців, які перебувають не лише у «Кривбасі», а у інших клубах. Тому що це є великий ризик. Проте ми маємо думати про те, що життя на цьому не зупиняється в Україні. Потрібно жити. Потрібно займатися своєю улюбленою справою. Тим більше, наші ЗСУ нам дають таку можливість, захищаючи нас.
– Що ви думаєте про початок нового чемпіонату під час війни?
– Для цього є керівники. І Українська Асоціація Футболу та Прем'єр-ліга, наприклад. Якщо вони так вирішили та готові, плюс президент нашої країни Володимир Зеленський сказав так, чому ні?
Те, що я сказав раніше: життя має продовжуватися і тим самим ми навпаки покажемо, навіть перебуваючи в стадії війни, що все одно живемо, робимо те, що ми хочемо – займаємося своєю улюбленою справою знову ж таки завдяки нашим ЗСУ, нашій армії, нашим прекрасним воїнам, які дають нам цю нагоду.
