150 років тому: як розпочинався міжнародний футбол

Сьогодні, 30 листопада 2022 року, виповнюється рівно 150 років з дня проведення першого футбольного матчу на рівні збірних. Дуже символічно, що відзначаємо ми цей ювілей у розпал чемпіонату світу, коли безліч збірних щодня грають по кілька поєдинків. Terrikon.com згадує, з чого все починалося...

Ті, хто любить копатися в анналах, можуть виявити, що Англія та Шотландія зустрічалися і до 30 листопада 1872 року. Починаючи з 1870 року, відбулося 4 матчі, в яких, як оголошувалося, грають ці нації. Але ФІФА міжнародними їх не визнала - тому що збірну Шотландії в них сформували з гравців, які зазвичай не від'їжджали від Лондона занадто далеко. А в 'збірну' їх включали, якщо у них, наприклад, шотландкою була бабуся. Або, скажімо, кузина від першого шлюбу. Коротше, зв'язок із Шотландією як такий був у них досить умовний - приблизно, як зараз у Кіліана Мбаппе з Алжиром.

А ось на матч 30 листопада 1872 року збірну формували вже без дурнів, по-справжньому. Щоправда, усе рiвно оригінально. Збирати її доручили Роберту Гарднеру - людині унікальної футбольної долі, яка зробила собі ім'я як форвард найсильнішого клубу країни 'Квінс Парк Глазго', але в тому ж 1872 вперше стала у ворота - і в результаті, увійшла в історію як перший голкіпер національної збірної. Так от, Гарднер як селекціонер збірної вчинив дуже просто - він заповнив усі вакансії у команді гравцями свого клубу. Почасти це виглядало логічно - 'Квінс Парк' тоді був шотландським гегемоном, хоча якось i неправильно. Втім, Гарднер був і радий залучити ще двох класних шотландців 'з боку', але це виявилося неможливим - у ті ж дні грав фінал Кубка Англії, в якому обидва ці хлопці були задіяні.

Погода у день матчу не надто радувала - кінець листопада є кінець листопада. Але настрій у народу на стадіоні 'Хемілтон Кресент' у місті Глазго був святковим – відзначався День Святого Андрія, покровителя Шотландії, на державному прапорі якої, як відомо, ми бачимо саме андріївський хрест, а не якийсь інший. Коротше, такого дня Шотландія програти не могла. Забігаючи наперед, скажемо: вона й не програла.

На противагу Гарднеру, збирач збірної Англії Чарльз Олкок залучив представників одразу 9 клубів, з яких назви тільки 'Шефілд Уенсдей' і частково 'Ноттс Каунті' про щось говорять пересічному сучасному вболівальнику. Він дуже хотів взяти участь і сам - це був умілий 30-річний форвард, один із піонерів футболу в Англії (вперше зіграв ще 1859). Але, на свій відчай, за кілька тижнів до матчу отримав травму і змушений був спостерігати за історичною подією збоку.

Різношерста компанія, зібрана Олкоком, не встигла пройти бойове злагодження і в першому таймі зазнала великих ігрових труднощів. Кожен діяв сам собою, а представники Оксфордського і Кембриджського університетів, які завжди ворогували, робили це підкреслено демонстративно. Шотландці переважали, мали забивати і одного разу начебто навіть забили - але пильний суддя Вільям Кі помітив, що м'яч пройшов над поперечиною. Визначити це тоді можна тільки на віч – сітки на воротах ще не було, та й перекладини, власне, теж – її заміняла натягнута стрічка.

Шотландці грали суворіше - у них на полі було всього 6 чітко позначених нападників, а крім того - по 2 хавбеки та беки. Англійці вишикувалися в бшльш смiливий порядок: 8 форвардів, 1 півзахисник і 1 захисник. Цікаво, що сказав би Юрген Клопп, побачивши таке?

Тактика команд не вирізнялася витонченістю: взяв м'яч - веди його, доки можеш. Щоправда, Шотландія мала більше розуміння того, що можуть робити партнери. Коли англійці розібралися з цим, перевага перейшла до них, і в другому таймі вони вже мали можливість відзначитися. З дриблінгом у обох команд усе було гаразд, хоч і важко було демонструвати техніку на полі, що розмокло і набрякло після триденного дощу.

Кольори команд відповідали традиції, що встановилася пізніше: Шотландія - темно-синя, Англія - ​​біла. Причому у шотландців так вийшло випадково - знову ж таки, просто тому, що темно-синіми були футболки 'Квінс Парку', базового клубу. Згодом ця збірна ще спробує деякі інші поєднання кольорів, але зрештою, повернеться до первісного.

Завершуючи опис зовнішнього вигляду учасників матчу, зазначимо, що англійці грали в кепках, тоді як шотландці, принаймні деякі з них - у якихось дивовижних ковпаках.

За всім цим спостерігали 4 тисячі вболівальників. Взагалі-то, стадіон Хемілтон Кресент був крикетним, зате містким, за мірками того часу. А специфічних футбольних стадіонів із великою кількістю глядацьких місць Глазґо ще не мав. За описами, на трибунах панувала напрочуд дружня атмосфера, хоча були присутні й уболівальники збірної Англії. Але про жодні прояви агресії у звітах і мови немає - хоча історичний бекграунд до цього начебто підштовхував, та й надалі це протистояння неодноразово затьмарювалося фанатськими бійками.

Загалом перший в історії футболу міжнародний матч так і закінчився - 0:0. Незважаючи на відсутність голів, якість футболу високо оцінили спостерігачі. 'Це найкращий матч, коли-небудь зіграний у Шотландії', - захоплювалася газета Aberdeen Journal. Тож початок міжнародного футболу вийшов зовсім не таким сумним, як може здатися. А завершився він майже цирковим номером: захисник шотландців Вільям Керр підхопив м'яча біля своїх воріт і, обводячи одного супротивника за іншим, дійшов до штрафного майданчика Англії. Забивати, втім, чомусь передумав...