Через море, через гори: секрети зльоту збірної Марокко
Збірна Марокко стала четвертим африканським чвертьфіналістом в історії чемпіонатів світу – із непоганими шансами стати першим півфіналістом. З цікавістю вивчаючи цей феномен, Terrikon.com знаходить у ньому чимало цікавого, кумедного та повчального…
𝐇𝐈𝐒𝐓𝐎𝐑𝐘 𝐌𝐀𝐊𝐄𝐑𝐒 😳
— FIFA World Cup (@FIFAWorldCup) December 6, 2022
Morocco reach the Quarter-Finals for the first time. 🇲🇦 #FIFAWorldCup | #Qatar2022 pic.twitter.com/Z6uVjyLmWz
Для Африки збірна Марокко – ціле явище. Саме вона відкривала список представників Африки у фінальних частинах чемпіонату світу відтоді, як у 1970 році цей континент отримав гарантоване місце у фінальній частині (тоді вони змогли вирвати очко у болгар у групі, де також виступала потужна ФРН та сенсаційне Перу). У 1986 році Марокко першим з африканських учасників вийшов із групи в 1/8 фіналу, причому не просто вийшов, а посів перше місце (суперниками були, на хвилиночку, Англія, Португалія та Польща!).
Загалом, Марокко зазвичай прокладає дорогу решті всієї Африки. Це непогано мати на увазі Португалії перед чвертьфіналом. Адже, за історичною логікою, якщо африканській нації і бути першим представником континенту в півфіналі, то саме марокканцям.
Втім, португальці тепер точно не стануть недооцінювати свого суперника. Після того, що Марокко утворив у 1/8 фіналу з Іспанією, весь світ поважає цю команду і ставиться до неї з серйозністю. У неї одна єдина модель гри, але її Марокко освоїла досконало і застосовує неймовірно ефективно. Іспанці дали вкрай наочний урок на тему 'безкорисність стерильного володіння'. 77 відсотків ігрового часу 'фурія роха' контролювала м'яч, але назвати цей час 'ігровим' можна тільки з ввічливості - гри ніякої в неї не було, крім виснажливого перепасування. Більше того, марокканці зрештою зіграли гостріше, і моментів біля воріт суперника створили більше.
Їх модель відверто заточена на мале володіння. Здається, що таку концепцію неможливо зробити переможною. Але саме з нею Марокко переміг у групі. Там у них були такі цифри за володіннями: з Хорватією - 35 відсотків, з Бельгією - 33, з Канадою - 41. Тобто навіть явно слабшій Канаді вони, по суті, віддавали м'яч. І зрештою, посіли перше місце, не дозволивши нікому перемогти себе.Чому це їм вдається? Насамперед, завдяки залізній впевненості у собі. А вона, у свою чергу, походить з того, що практично всі гравці 'основи' - представники топ-чемпіонатів, принаймні, мають величезний європейський досвід. Їх не збентежиш жодними іменами, жодною схемою. А такі люди, як Хакім Зієш чи Ашраф Хакімі, і самі можуть бути пугалом для оборони будь-якої збірної. Марокко зібрав свою національну команду переважно з 'легіонерів'. Країна може собі це дозволити – представники цієї нації розпорошені по всій Європі та з усіх північноафриканських народів найбільш інтегровані у західний світ.
Подивимось у цьому світлі на основний склад збірної Марокко. І уродженців самої країни ми тут не побачимо – принаймні серед основних дійових осіб. Наприклад, Ашраф Хакімі народився в Мадриді, як і атакуючий півзахисник Соф'ян Буфаль. Хакім Зієш - у Нідерландах, як і ще троє гравців основного складу, включаючи латераля 'Баварії' Нуссайра Мазрауї та опорного півзахисника Соф'яна Амрабата. Герой матчу з Іспанією Ясін Боно - родом з Монреаля (так-так, з того, що в Канаді). Загалом, компанія дуже міжнародна за народженням, хоч і безумовно марокканська за походженням. Хоча і тут є різні варіації. Наприклад, запасний півзахисник Ільяс Шаїр - син марокканця та полячки (народився у Бельгії).
Збірну Марокко називають 'Атлаські леви', підкреслюючи цим головну географічну пам'ятку країни - Атлаські гори. Оборонна система, яку вибудовує головний тренер команди Валід Реграгі, саме це і нагадує – незламну гірську гряду, про яку обламали зуби усі попередні супротивники. Єдиний гол на чемпіонаті світу 'леви' пропустили від Канади, з якою дозволили собі зіграти трохи відкрито.
Команда типу Іспанії проти такої системи приречена - тому що вони намагаються розіграти м'яч до вірного, чекаючи, коли суперник трохи розкриється, а цього з Марокко ніколи не відбувається. Ці хлопці вибудовують залізну стіну та спокійно чекають свого шансу. Класичним у цьому сенсі вийшов матч із Бельгією, яка просто збожеволіла від численних безплідних спроб пробитися до воріт Боно. І пропустила дві разючі контратаки, які поховали її як у цьому матчі, так і взагалі у турнірі.
Важко сказати, як виглядатиме Марокко проти команди, яка зіграє у більш вертикальний футбол. Адже саме такою є Португалія, і саме такий стиль вона показала в матчі зі Швейцарією. Паси, що проникають, які вміє роздавати Бруну Фернандеш (та хіба тільки він?), здатні розкрити будь-яку оборону. Принаймні теоретично. Інша річ, що навіть отримуючи пробоїни, марокканська оборона не розвалюється. Навіть у матчі з Іспанією траплялися моменти, коли до воріт Боно таки комусь вдавалося прориватися. І що ж? Та нічого. На останньому рубежі 'леви' грудьми захищають свої бастіони, діючи жорстко, на межі фолу, прагнучи навіяти противнику просту думку - сюди краще не потикатися.
У такої збірної Марокко – чудові шанси на півфіналнавіть з наявними втратами в захисті. Але у чудової збірної Португалії, яка блиснула у матчі проти Швейцарії – як мінімум, не менше. Особливо, якщо їй не заважатиме Кріштіану Роналду...
