5 головних відчуттів від чемпіонату світу

Чемпіонат світу в Катарі мирно відійшов в історію, подарувавши, як завжди, вулканічні емоції та незабутні моменти. Настав час згадувати та систематизувати. Чим і займеться Terrikon.com, виділяючи найголовніше.

Апофеоз Мессі

Ліонель Мессі отримав своє. І нехай комусь здається, що його тріумф було зумовлено, і його почали передбачати ще до старту чемпіонату – сам факт чемпіонства Аргентини безперечний. Можна було передбачити і той потік славослів'я, який продовжує литися на голову Лео - кожен сьогодні вважає себе зобов'язаним висловитися на тему 'Тепер доведено: Мессі - найкращий в історії!' Насправді, аргентинський геній, звичайно, заслуговує на всілякі компліменти - але сучасні медіа влаштовані так, що вони будь-який тріумф перетворюють на фарс, посилюючи потрібну їм емоцію до абсурду. Саме це відбувається зараз.

У будь-якому разі, Мессі здобув чисту перемогу над Кріштіану Роналду, який, навпаки, чемпіонат світу 'запоров', лідером збірної Португалії не став і навіть - чи бачена справа? - був посаджений на лаву запасних. Але що це доводить? Цілком нічого, крім того, що Роналду виглядав гірше в один окремо взятий момент своєї кар'єри. Їхня суперечка з Мессі, спочатку безглузда (бо вони діють у абсолютно різних жанрах), залишається в тій же фазі, що й завжди. Обидва великі, тільки по-різному - але тепер Мессі, як і Роналду, має чемпіонський титул на рівні збірної.

Диво Марокко

Справді, за значимістю, це друга подія чемпіонату. Вперше в історії команда африканського континенту вийшла до півфіналу мундіалю. При цьому вона виграла групу, а в плей-офф усунула зі свого шляху Іспанію та Португалію. Марокканці демонстрували гру, яку можна назвати справжньою чоловічою – вони кістками лягали в обороні, не дозволяючи супернику вільно зітхнути, демонстрували чудову організацію та дивовижне самовладання. Тому на їхньому боці були симпатії дуже багатьох - незважаючи на те, що це виглядало, м'яко кажучи, не особливо видовищно.

Тут - важливий момент. У жодному з проведених матчів Марокко не показало ознак чарівного футболу, який часом виявляли, наприклад, Бразилія чи Португалія. Але для успіху їм це було не те, що не потрібне, а просто протипоказано. Якби марокканці затіяли гарну, комбінаційну перепасу, то були б биті вже на старті. Їхній півфінал - результат залізного прагматизму. Вони знали, що можуть досягти мети лише одним способом. Так, невидовищним – але іншого немає. І вони дали всьому світу приклад послідовного, незламного прагматизму. Немає сумніву, що цей приклад спробують наслідувати інші.

Кошмар Бразилії

Те, що Бразилія вдруге поспіль вилетіла на стадії чвертьфіналу, саме показове. Те, як саме це сталося, показово подвійно. В екстратаймі з виснаженими хорватами 'селесао' виглядали цікавіше та забили чудовий гол у своєму стилі – продукт відточеної техніки та іскрометної думки. Але відразу всією командою відкотилися назад, сподіваючись протриматися до фінального свистка. Залишалося справді зовсім небагато. Але боягузтво у футболі зазвичай карається. І навпаки, воля та характер нерідко тріумфують. Хорватія з останніх сил (яких, здавалося, вже немає) пішла вперед - і змогла відігратися.

З головним тренером Тіте збірна Бразилії вдруге поспіль, маючи величезний потенціал, зупиняється на стадії чвертьфіналу. Невміння реалізувати свої очевидні можливості – системна проблема команди при цьому фахівцевi. І все ж таки індивідуальний геній Неймара цього разу майже вирішив цю проблему. Він зробив чудо і забив гол майже з нічого. Після цього потрібно було просто виявити більше відваги та мужності. Але Бразилія віддала перевагу боягузтву. Це її вибір – має право.

Нефарт Англії

До якості гри збірної Англії при Гареті Саутгейті висувалася безліч претензій. Так, результат він давати вміє – але, як правило, за рахунок нудного футболу, в який змушує грати своїх підопічних. Цього разу все було інакше. Збірна Англії продемонструвала вражаючу результативність, половину своїх матчів вигравши з великим рахунком, і якщо рахунок відкривала, то противнику можна було відразу 'сушити весла': її стрімкі, разючі атаки не залишали нікому жодних шансів.

Багато хто говорив про те, що перед нами - найкраща збірна Англії в історії. На жаль, перевірити це результатом не вдалося. Не пощастило з сіткою: на її шляху потрапила Франція, яка теж була в повному порядку і, як ніхто, могла забезпечити результат за будь-якої гри. Поєдинок старих суперників став окрасою турніру, футбол у ньому був продемонстрований найвищою якістю. Англія поступилася, але виглядала не гірше Франції. Потенціал вона має справді величезний, і Саутгейта залишили на посаді, щоби він ще раз спробував реалізувати ці поклади.

Крах Німеччини

Ніякий чемпіонат світу не обходиться без сенсацій. У Катарі вони почали траплятися ще на груповій стадії. Вилетіли дві збірні, яким передбачали найвищі місця – Німеччина та Бельгія. І обидві – по дiлу. Але якщо бельгійці зробили це, так би мовити, плавно і без конвульсій (просто час настав для 'золотого покоління'), то для німців знову забарвилося в драматичні тони. Знову, як і чотири роки тому, все вирішувалося на останніх хвилинах останнього туру. І знову фатальною для них стала азіатська команда.

Те, що Німеччина вдруге поспіль не може вийти із групи - подія сама по собі вже історична. Але в ньому бачиться щось значно більше. Протягом багатьох десятиліть із цією командою відбувалися різні речі, але одне залишалося незмінним - вона могла вичавлювати із себе результат. Тепер вона втратила свою залізобетонну магію, і навіть такий харизматичний тренер, як Хансі Флік, не може з цим нічого вдіяти. Здається, всім треба звикати до того, що суть Бундестіму безповоротно змінилася - і тепер це зовсім не ті люди, про яких свого часу промовив знамениту фразу Гаррі Лінекер.