Аргентинський Кайзер: до 70-річчя Даніеля Пасарелли
Сьогодні виповнюється 70 років великому футболістові Даніелю Пассареллі, єдиному дворазовому чемпіону світу серед аргентинців та другому за результативністю захиснику в історії футболу. У неформальних рейтингах найкращих гравців нації він постійно – третій одразу за Марадоною та Мессі. Terrikon.com згадує легенду...
#CumpleSports Daniel Passarella. El gran Capitán, tremendo defensor. Primer argentino en levantar la Copa del Mundo. Único en integrar dos planteles que alcanzaron la gloria máxima. pic.twitter.com/n3S77urJUu
— VarskySports (@VarskySports) May 25, 2023
Пассарелла був людиною з дуже непростим характером. Ватажок за природою, який категорично не вмів програвати, він, в принципі, був чужий підлості, нехай навіть ігровий. Але все-таки в пікові моменти кар'єри міг відчебучити щось не пристойне, якщо розумів, що це допоможе команді.
Класичний приклад - фінал чемпіонату світу 1978 року, в якому Аргентині протистояли Нідерланди. Що робить Пассарелла? На правах капітана перед матчем пiдходить до судді, звертаючи увагу на те, що у Рене ван дер Керкхоффа рука – у жорсткій гіпсовій пов'язці. 'Треба замінити!' - Вимагає Пассарелла. Починаються десятихвилинні суперечки, в результаті все залишається, як було, але понервувати голландців ця ситуація змусила і з колії вибила.
Ну, а в самій грі Пассарелла взяв на себе головного креативника Нідерландів - Йохана Неєскенса. Не відходив ні на крок, тримав так щільно, як міг, а в одному з моментів, коли суддя дивився в інший бік, просто врізав ліктем в обличчя. Загалом, усе це якось спрацювало – Неескенс хоч і не випав із гри, але на повну силу не діяв.
Ми згадали на початку, що Пассарелла – другий захисник в історії за кількістю забитих голів. Їх у нього – 175 за 450 матчів, проведених за кар'єру. Перевершити це досягнення зміг згодом лише Роналдьд Куман (239 голів за 685 матчів). Але, до речі, середня результативність у Пассарелли (0.39) все одно вище, ніж у Кумана (0.35).
За невгамовне бажання йти вперед, атакувати та забивати голи його порівнювали з Францем Беккенбауером, який теж цим відрізнявся. І тому нагородили тією самою прізвиськом, що й легендарного німця - 'Кайзер'. Тільки, звичайно, на свій латиноамериканський манер - 'Ель Кайзер'. Пассарелла став атакуючим не тому, що цього вимагала якась схема чи якийсь тренер – ні, наперед його гнав інстинкт. А ось тренер його 'Рівер Плейта' Анхель Лабруна як раз лаявся, коли Даніель вирушав у черговий рейд до воріт суперника, оголюючи тили. Але партнери навчилися його страхувати, і вилазки вперед стали постійною зброєю Ель Кайзера до загальної користі Рівера.
У нього була найважливіша якість для лідера - вміння перевертати хід поєдинку, що несприятливо складався. Востаннє це спрацювало – і дуже пам'ятно спрацювало! - у ключовому відбірному матчі чемпіонату світу з Перу влітку 1985. Тоді Аргентині в останньому турі ніяк не можна було програвати - інакше був цілком реальний ризик пролетіти повз 'мундіаля'. Грали вдома, на рідному для Пассарелли та 'Рівера' стадіоні 'Монументаль'. У стартовий склад тренер Карлос Білардо його не виставив, але після перерви, поступаючись тиску трибун, таки випустив на поле - аргентинці програвали 1:2. І що ж? На 81-й хвилині Пассарелла невідомо яким дивом опинився на розі воротарського майданчика, звідки влучно пробив у дальній кут. Це абсолютно в дусі 'Ель Кайзера': завжди бути саме там, де вирішується питання.
Років десять тому, коли велич Ліонеля Мессі була вже очевидною, Пассареллi поставили питання - хто ж таки з великих аргентинців найбільший? Ні хвилини не вагаючись, ветеран назвав Дієго Армандо Марадону. Це вразило всіх, хто знав історію відносин двох великих людей. Справа в тому, що вони терпіти одне одного не могли. На чемпіонаті світу 1982 року збірна Аргентини провалилася загалом через те, що команда розділилася на два табори - один підтримував Марадону, інший Пассареллу. Обидва були ватажками, які не звикли йти на компроміси. За іменами команди була чудова, але єдиної 'банди' з неї не склалося, бо не було одного ватажка.
Вони відкрито ненавиділи один одного і навіть висловлювали цю ненависть, не особливо вибираючи слова. Марадона називав Пассареллу 'кроликом', натякаючи на його невгамовну пристрасть до жіночої статі, той молодого партнера - 'наркоманом' (зрозуміло, чому). Дійшло до того, що Пассарелла відмовлявся вживати те, що подавали кухарі збірної, боячись, що їжа може бути отруєна Марадоною. Вони й згодом не втрачали нагоди пройтися на адресу один одного, навіть коли стали тренерами (благо, підстави були - ні той, ні інший на цій ниві не досягли успіху).
І все-таки, бачите, на схилі років до Пассарелли таки прийшла чи то мудрість, чи то сентиментальність.
Описуючи Пассареллу, журнал Kicker вже більш-менш у наші дні стверджував, що в його особі футбол мав ідеального атакуючого захисника, який об'єднував у своїй особі найкращі якості Рональда Кумана, Роберто Карлоса та Джона Террі. Тобто - міць, швидкість і волю. Показово, що 'Ель Кайзера' пам'ятають стільки років - і не тільки пам'ятають, але й оцінюють у тонкощах!
Зі збірної він йшов після тріумфального чемпіонату світу 1986 - але другий титул вийшов для нього несправжнім, тому що в Мексиці він так і не зіграв жодної хвилини. Виходить, що його для Пассарелли таки виграв Марадона. Яка гримаса долі, правда?
