Легендарний футболіст київського «Динамо» та національної збірної України Андрій Ярмоленко дав своє перше інтерв'ю після повернення до рідного клубу.

- Звичайно, я дуже радий повернутися до київського «Динамо». Для мене це мій дім, ця команда дала мені дуже багато чого, тут я став тим, ким я є. Я це дуже ціную, вдячний кожному працівнику клубу, президенту, тому для мене це дійсно повернення додому. Коли дитина їде від батьків та потім, через певний час, повертається до них назад – приблизно такі самі відчуття в мене зараз.

- Люди хочуть бачити того самого Ярмоленка, який ішов із «Динамо» шість років тому…
- Для мене 33 роки – це просто цифри, які є в паспорті. А якщо ти професіональний футболіст, слідкуєш за своїм відновленням, професійно ставишся до того, чим займаєшся, знаєш своє тіло, розумієш, що потрібно робити, аби підійти в найкращих кондиціях до гри, – то я не бачу в цьому жодних проблем. І є багато прикладів – достатньо подивитися на тих же Мессі, Роналду, Модрича, Бензема тощо. Тож це все стереотипи. У нашій країні люблять говорити, що після 30-ти вже старий, не біжить. Звісно, з роками ти втрачаєш певні якості, ту ж швидкість, але при цьому до тебе приходить досвід, ти по-іншому дивишся на футбол, відчуваєш його. І цей досвід значить часто набагато більше, ніж швидкість, удар, дриблінг, адже він є дуже важливим у футболі. Але у кожної людини своя думка, тож жодних проблем. Зараз для мене найголовніше – пройти збори, підготуватися до нового сезону, підійти у найкращих кондиціях та зробити все від себе залежне, аби чемпіонство повернулося до Києва.

- На твою особисту думку, який Ярмоленко сильніший як гравець – зразка 2017 року, коли переходив до дортмундської «Борусії», або нинішній?
- У Ярмоленка шестирічної давнини були одні сильні якості, в нинішнього – інші. Звичайно, я вже казав про це, з роками твоя гра змінюється, втрачаєш у швидкості, ще в чомусь. Але твоє мислення на футбольному полі стає кращим із роками. Тому важко порівняти… Якби я вже завершив кар’єру після двох років, на які я підписав контракт, тоді можна було б говорити й оцінювати. Але якщо я побачу, що не тягну рівень київського «Динамо», то ми потиснемо руки з президентом, і я буду думати, чим займатимуся далі. Я не ворог собі й не хочу бути тягарем для команди. Єдине, можу сказати напевно, що віддаватиму всі сили на полі.

- Ти відчуваєш себе легендою «Динамо»?
- Ні. Зараз модно кожного гравця, який закінчує кар’єру чи близький до цього, називати легендою. Але я себе не відчуваю себе таким.