У віці 86 років пішов із життя сер Роберт Чарльтон, один із найбільших англійських футболістів в історії - і, можливо, найнетиповіший англійський футболіст. Його ім'я знайоме будь-якому вболівальнику, його поважали навіть там, де історично недолюблювали представників його нацiї. Прощаючись з легендою, Terrikon.com згадує, чим він був такий великий...

Sir Bobby Charlton CBE, 1937-2023.

Words will never be enough.

— Manchester United (@ManUtd) October 21, 2023

Незважаючи на лицарський титул, походження Боббі Чарльтон - найпростішого. Його батько був забійником в одній із шахт містечка Ашингтон (графство Нортумберленд). Проте, шахтарському синові було написано стати професійним футболістом. У його рідні по материнській лінії було повно гравців різних клубів, а його дід Томас Мілберн усіх своїх чотирьох синів вивів у великий футбол. Саме він став першим тренером Боббі, який у шестирічному віці розпочав сходження до вершини. А першою його командою стала шкільна "Іст-Нортумберленд Скулз".

Там його і помітив 'Манчестер Юнайтед'. Хоча, за ідеєю, Боббі мав потрапити до одного з провідних клубів свого регіону - 'Ньюкаслу' або 'Сандерленду'. Це було природно для будь-якого нормального мешканця Ашингтона. Але шкільний директор на прізвище Хемінгуей вважав, що Боббі вартий більшого. Він написав листа в 'МЮ', де в таких фарбах описав талант хлопчика, що не зацікавитися не можна було. На матч делегували скаута Джо Армстронга. Той подивився, переконався, що містер Хемінгуей майже не прикрасив реальність, і відразу вирішив брати Боббі в 'МЮ'. Якраз на матчі опинилася мати хлопчика Сіссі, Армстронг поговорив із нею, причарував - і питання було вирішено.

Так Боббі назавжди відвезли із рідного Нортумберленда. Йому неймовірно пощастило - він потрапив у систему знаменитого Метта Басбі, який робив ставку на своїх молодих вихованців (цю зухвалу банду називали "пташенята Басбі"). У клуб Боббі прийняли влітку 1953 року. Майбутній зірці ще не виповнилося 16 років.

Загартувавшись у резервних командах, Боббі отримав свій шанс у жовтні 1956. Через відсутність кількох гравців, викликаних до збірної Англії, Басбі довелося затикати дірки у складі. Одну з них заткнули молодим Чарльтоном. Суперником, як на замовлення, був однойменний йому "Чарльтон Атлетік". Дебют вийшов фантастичний. Згадує журналіст Том Клер, який був присутній на тій грі: 'Чарльтон отримав м'яч прямо по центру, але за межами штрафного майданчика. Без жодного вагання він пробив - і голкіпер 'Чарльтона' Вілі Даффі залишився лише статистом, проводжаючи м'яч у власні ворота. Минуло трохи часу, і Боббі забив свій другий гол подібним чином. Сказати, що вболівальники були в захваті - нічого не сказати. Ще один чудовий молодий гравець зійшов з конвеєра молодих талантів команди'.

Все могло закінчитися 6 лютого 1958 року в Мюнхені, де літак з 'Манчестер Юнайтед' зазнав аварії під час зльоту. Загинуло безліч чудових футболістів - чудова команда, яка йшла до перемоги у Кубку чемпіонів, була зруйнована. Але Боббі Чарльтон вижив. Вибухом його викинуло з літака разом із сидінням, до якого він був пристебнутий. Обійшовся пораненнями голови та травматичним шоком. 'Як, чорт забирай, можна пройти через все це, відбувшись тільки ударом по голові і невеликим порізом?', - дивувався він сам згодом. Через тиждень його виписали з лікарні - і разом з тренером і партнерами, що вижили, він почав відроджувати 'Юнайтед'.

'Мет Басбі зазвичай казав нам, що ми повинні показати людям на трибунах щось, чого вони не можуть зробити самі, щось захоплююче. Ось чому 'Манчестер Юнайтед' завжди грає в атакуючий футбол', - пояснював Чарльтон філософію тренера, який зробив з нього людину.

Зрештою, Басбі вдалося домогтися того, чого він прагнув із самого початку. Юнайтед став абсолютно сильниiшим в Англії, а в 1968 завоював Кубок чемпіонів. На той момент Боббі Чарльтон вже мав 'Золотий м'яч' - цей приз йому присудили у рік перемоги збірної Англії у чемпіонаті свiту (1966). Але саме він зіграв вирішальну роль у фіналі Кубка чемпіонів проти 'Бенфіки' - 'МЮ' розгромив великий португальський клуб 4:1, а Боббі забив два голи.

Він був чудовим бомбардиром, довгий час - рекордсменом збірної Англії за результативністю, мав потужний удар з обох ніг, але його талант диспетчера був ще більш видатним і затребуваним. Тут унікальність Боббі виявлялася повною мірою. Пам'ятаєте, на початку ми говорили про те, що він, можливо, був найбiльш нетиповим англійським футболістом в історії? Малася на увазі його незвичайно технічна манера роботи з м'ячем - не гірша, ніж у кращих бразильців того часу, хоча, звичайно, не така пластична, трохи незграбна. Абсолютне володіння м'ячем дозволяло йому звільняти голову для ухвалення стратегічних рішень. Розуміючи гру, як ніхто інший, він миттєво вибирав єдине правильне рішення – і найточніше віддавав м'яч саме туди, куди слід було для користі справи.

А ще він був прекрасною людиною - доброю, благородною, з чистими помислами та ясною мотивацією, готовою допомогти іншому, не сказавшою поганого слова ні про кого з противників. Можливо, зараз може здатися, що ми віддаємо перебільшену похвалу покійному, як це прийнято - але слово честі, сер Боббі саме таким і був, саме це йому і принесло всесвітню повагу.

У лицарі його присвятила у червні 1994 року королева Єлизавета II - за заслуги перед Великобританією. Зверніть увагу – не перед футболом країни, а перед самою країною. Це дуже справедливо. Мало хто зробив стільки для створення образу 'доброго англійця'.