Смерть Франца Беккенбауера не назвеш такою вже безчасною: таки він прожив 78 років, цілком чимало навіть за сучасними мірками. Але відхід людини такого масштабу - завжди не вчасно. Кого ми втратили? Terrikon.com згадує те головне, що залишається з нами після цієї неповторної особистості...

Franz Beckenbauer, one of European football's greatest sons, has passed away aged 78.

"Der Kaiser" was an extraordinary player, successful coach and popular pundit who shaped German football like no other. pic.twitter.com/rW12ArNnNh

— UEFA (@UEFA) January 8, 2024

Франца Беккенбауера не назвеш ідеальною людиною – у його житті виникало багато суперечливих ситуацій, за які, можливо, і йому самому було соромно згодом. І розпочиналася його футбольна кар'єра саме з ось такого епізоду. У 17-річному віці він мав любовну історію, внаслідок чого його подруга завагітніла. Франц, як чесна людина, мав би одружитися - але він навідріз відмовлявся. Пролунав скандал, у результаті його вигнали із молодіжної збірної. І відновили лише після запеклого клопотання тренера Баварії Дітмара Крамера...

А з іншого боку - його героїчна самовідданість у півфіналі чемпіонату свiту 1970, у тому самому історичному протистоянні ФРН та Італії, яке назвали 'матчем століття'. Тоді у грі сталося зіткнення, внаслідок якого Беккенбауер отримав вивих ключиці. Ліміт замін на той момент німці вже вичерпали. Відхід з поля будь-якого гравця (тим більш такого важливого, як 'Кайзер' Франц) автоматично давав перевагу італійцям. І Кайзер лишився. І дограв до кінця з рукою на перев'язі. ФРН все одно поступилася, але вчинок її лідера залишився в історії.

До речі, про те, чому його назвали 'Кайзером' ('Імператором'). Тут є кілька версій, але найпопулярніша така. 14 червня 1969 року Баварія грала з Шальке-04 у фіналі Кубка Німеччини. В одному з епізодів Беккенбауер сфолив на найкращому і найтехнічнішому гравці гельзенкірхенців Райнхардті Лібуді. Трибуна, де сиділи фанати Шальке, заревіла від обурення. Тоді Беккенбауер підійшов до неї з м'ячем і почав жонглювати - просто й невимушено, як бразилець. Тривало це хвилину. Фанати були осоромлені. А оскільки Лібуда мав прізвисько 'Король', то Франц відразу став в очах усієї Німеччини 'Імператором'.

Так чи інакше, але Франц справді був дуже технічним футболістом. За мірками німецького футболу – виключно технічним. Ювелірне володіння м'ячем поєднувалося у нього з першокласною фізикою, що створювало йому образ бездоганного атлета. У футболі він міг усе - і це оцінили відразу, як його побачив світ. А трапилося це зарано – за збірну ФРН він почав виступати з 1965, з 20-річного віку. І через рік вирушив на чемпіонат свiту, де німці дійшли до фіналу, а сам Беккенбауер став одним із героїв, забивши 4 голи – другий показник у команді (при тому, що грав він тоді центрального півзахисника – далеко не найбільша позиція).

Багато хто вважає, що саме тоді і саме з нього почався сучасний футбол. В особі Беккенбауера світ побачив людину, яка могла чудово оборонятися, чудово будувати комбінації та першокласно атакувати. Його виходи до штрафного майданчика суперника нагадували ураган - настільки ж несподівані і настільки ж смертоносні. Він прав межу між лініями та функціями. Це був уже абсолютно тотальний футбол – якщо не для всієї команди, то у виконанні її окремо взятої головної зірки.

Кар'єра Беккенбауера у збірній виявилася абсолютно феноменальною. Під час кар'єри він узяв разом із нею участь у шести великих турнірах - трьох чемпіонатах свiту та трьох чемпіонатах Європи. На світовому рівні брав 'золото' (1974), 'срібло' (1966) та 'бронзу' (1970). На Євро - 'золото' (1972) та 'срібло' (1976). Тобто суцільний ланцюг нагород. Точніше – майже суцільний. Осічка трапилася лише одного разу - у Євро-68, коли ФРН не змогла вийти з відбірної групи після ганебної нульової нічиї з Албанією. Але сам Беккенбауер до ганьби виявився непричетним - пропускав матч через травму. Може тому його партнери і не змогли виграти?

У двох фіналах світових чемпіонатів у нього трапилося два епічні протистояння, які теж можна включати до будь-якої футбольної хрестоматії. У 1966 тренери Англії та ФРН, не змовляючись, навіть двом своїм зіркам центру поля – Беккенбауеру та Боббі Чарльтону – однакове завдання: нейтралізувати опонента. І обидва, зрештою, були взаємно виключені з гри (що більше виявилося на руку англійцям). А в 1974 році Беккенбауер і його партнер по центру оборони Ханс-Георг Шварценбек взяли на себе Йохана Кройфа. І практично прибрали з поля 'летючого голландця' (що принесло перемогу німцям).

У кар'єрі Кайзера було дуже мало моментів, коли він у безсиллі спостерігав за тим, як супротивник нищить його оборону. Нам приємно згадати, що один із цих раритетів припадає на нашу частку. Це сталося 9 вересня 1975 року у Києві, у матчі за Суперкубок УЄФА. Олег Блохін, опинившись з м'ячем на лівому фланзі атаки, пішов штрафний майданчик і на мікроскопічній ділянці поля розібрався з трьома захисниками мюнхенців. Потім пішов ще від одного і повз воротаря Зеппа Майєра послав м'яч у сітку. Беккенбауер у прострації спостерігав це з центру штрафного майданчика, ніби не вірячи, що таке можна зробити з його ідеально організованою командою.

Він вимагав від усіх абсолютної самовіддачі. Він і сам віддавав футболу все. З його відходом футбол втратив частинку тієї досконалості, з якої і ліпиться історія…