Атакує святий: прощаючись із Луїджі Рівою
Італія ховає Луїджі Ріву - найбільшого бомбардира в історії збірної, одного з найкращих людей в історії національного футболу, ікону та символ, людину, без якої неможливо уявити головну гру людства. Terrikon.com згадує, кого ми втратили...
RIP Luigi Riva, the all-time top scorer of the Italian national team, has passed away aged 79 🙂🇮🇹 pic.twitter.com/2IkJjLOjfg
— Albo Rivera (@AafirMozart) January 23, 2024
Ріва прийшов до збірної, яка знемагала під вогнем критики. Щойно на чемпіонаті свiту-1966 'скуадра адзурра' перенесла нечувану ганьбу - у груповому турнірі програла КНДР і з тріском вилетіла, не пройшовши в плей-офф. Та й взагалі, з часів подвійного світового тріумфу у 30-х роках італійці більше нічого не показували. Клубний футбол демонстрував яскраві успіхи, а збірна загрузла в проблемах та невдачах.
Ріва дебютував за 'скуадру уадзурру' у 1965, але по-справжньому його почали залучати у 1967. А через рік Італія раптом стала чемпіоном Європи, перемігши у найскладнішому фіналі з переграванням Югославію (Ріва забив переможний гол). А через три - дійшла до фіналу чемпіонату свiту, причому у півфіналі здобула історичну перемогу над ФРН у 'матчі століття' (4:3 у додатковий час, Ріва вивів свою команду вперед за рахунку 2:2). За нього збірна повернула собі славу і силу, а він за ці 4 роки забив 22 голи в 22 матчах - дивовижна результативність для тих років, коли бомбардирам не давали особливо розвернутися.
Коли у 1974 році він прощався зі збірною, на його рахунку було 35 голів у 42 матчах. З того часу минуло рівно півстоліття, і за ці роки в її складі ми бачили Роберто Беттегу, Паоло Россі, Роберто Баджо, Алессандро Дель П'єро, Філіппо Індзагі, Крістіана Вієрі, Чиро Іммобіле. Ніхто не зумів випередити Рiву.
Він грав дуже просто, що імпонувало демократично налаштованим трибунам, які завжди бажають розуміти, що відбувається на полі - і чим ясніше діє футболіст, тим приємніше простому глядачеві. Ріва мав три козирі: незвичайне гольове чуття, вбивча ліва нога і чудова вибухова швидкість. Окрема 'фішка' - нелюдська прицільність, вміння потрапляти у найвужчі просвіти, що залишаються захистом та воротарем. Він забивав із нульових кутів, забивав, не дивлячись, у ближні кути, які, здавалося, встигав прикрити голкіпер. Він відчував ворота, як продовження себе, бачив ці кути, не дивлячись, розумів, коли вони чекають м'яча, а коли краще зробити паузу.
Ріва міг вважатися досконалим нападником для свого часу, прикладом футболіста, який бездоганно виконує своє конкретне завдання. Але в ньому ми бачимо той рідкісний випадок, коли футбольна зірковість чудово доповнювалася людськими якостями. Його цінували за вірність. У його клубній кар'єрі була лише одна команда, причому не найзірковіша – Кальярі.
Цей скромний клуб із острова Сардинія не те, що на 'скудетто' ніколи не претендував - він і до Серії А вперше вийшов у 1964, коли юний Ріва вже перебував у його складі. Грошей у клубу було мало, а перекупити зіркового бомбардира хотіли багато хто. Доходило до того, що місцеві вболівальники скидалися, щоб допомогти Кальярі утримати свого улюбленця.
Кохання - саме те почуття, яке відчували до нього сардинці. Розповідають, як Ріва одного разу зайшов у хатину до однієї старенької – і побачив у неї на стінах ікони святих, між якими висів та його власний портрет. Коли бабусю запитали, чим футболіст заслужив на таку честь, вона сказала: 'Він хороша людина, я відчуваю це!' Живого Рiву вона не впізнала.
Луїджі, простий хлопець, який виріс у злиднях, через що мати навіть змушена була віддати його в монастир - інакше не прогодувала б, розумів простих людей дуже добре. І підвести їх не міг. Тому відмовляв усім, хто хотів його викупити у Кальярі. Розповідають історію, схожу на біблійну. У 1971 президент Ювентуса, легендарний Джамп'єро Боніперті вирішив будь-що-будь приєднати Ріву до свого клубу. Нічого не допомагало – ні обіцянки казкової зарплати, ні величезна трансферна сума для Кальярі. Тоді Боніперті особисто приїхав до Сардинії. і призначив Риві зустріч. Але в призначену годину замість нього до Боніперті прийшов місцевий хлопчик, який приніс відмову кумира.
Ріва залишився на Сардинії і до кінця кар'єри грав усе за той самий клуб. Він таки привів Кальярі до 'скудетто', що для місцевих було дивом біль нiж пожвавлення мерця. У сезоні 1969/70 остров'яни випередили найближчого суперника на 4 очки, а сам Ріва став найкращим бомбардиром Серії А з 21 голом. Втретє і востаннє.
Йому довелося закінчити кар'єру раніше, ніж він хотів - у 31 рік. Травма не дала грати далі. Ніколи більше Кальярі не піднімався у Серії А вище 6-го місця. Ріва пішов - і чудеса скінчилися.
Прощаючись із великим маестро, подивимося гол у тому найбільшому півфіналі ЧС-1970 із ФРН, який прозвали 'матчем століття'. У цьому епізоді – все найкраще, що видавав на полі цей видатний гравець: чіпкість, розуміння гри, вибір позиції, техніка, дриблінг та точніший удар. Для початку він відпрацьовує в обороні, на межі фолу зупиняючи прохід Райнхарда Лібуди. М'яч відскакує до Джанні Рівери, який зі своєї половини поля прямує вперед. Рiва рухається паралельним курсом. Рівера віддає пас на фланг Роберто Бонісеньї, той мчить далі. Рiва прискорюється у центральній зоні крізь розріджені порядки німців, дестабілізованих втратою м'яча. Бонісенья грав разом з ним у Кальярі і чудово розуміє свою роль. Коли Луїджі з'являється поряд зі штрафною, Бонісенья пасує йому. Ріва приймає м'яч не ідеально, але потім слідує геніальний рух, яким він одночасно і приборкує м'яч, і відіграє Карл-Хайнца Шнеллінгера - одного з найкращих захисників свiту. І відразу вкладає м'яч у дальній кут, точно під штангу.
Класика!
