Виконуючий обов’язки спортивного директора Полісся Даріо Друді дав клубним ЗМІ перше інтерв'ю на новій посаді.

- В Україні вас не було фактично шість років, з якими емоціями ви сюди повернулися, що, можливо, впало у вічі, на що звернули увагу?
- Напевно те, що збулися мої прогнози на рахунок української молоді. Зараз дуже багато українських гравців, які виступають у Європі, українська збірна U20 виграла Мундіаль. Потенціал української молоді на дуже і дуже високому рівні. Це те, що стосується футболу, а якщо брати в цілому — то дуже важко бачити Україну у стані війни. І, власне, тим, що я повернувся сюди, хочу продемонструвати: як іноземець я тут не лише, коли все добре, але й у такі важкі моменти. Хочу допомогти Україні розвиватися. Хоча для мене це теж було непросте рішення, бо я маю родину, маю дітей. Але я зробив цей крок, бо Україна дуже багато значить для мене.

- Чим відрізняється той Друді, який був в Україні від того Друді, який повернувся в Україну?
- Зараз я сто відсотків набагато спокійніший, я більш зрілий. Тому що, раніше я був емоційнішим. Але треба розуміти, що тоді переді мною ставили завдання — вирішувати доволі кризові питання. Зараз же я намагаюсь усе сприймати спокійно, стримано і виважено.

- Тоді ви були таким кризовим менеджером, а зараз у вас є таке стратегічне планування.
- Кризовий менеджер, якщо він у тобі вже є, то є – нікуди не дінеться. Але, дивлячись на ось цей проєкт Полісся, на ці масштаби, я прекрасно розумію, що тут треба все спокійно і виважено спланувати. Бо це проєкт не на один день.

- Мій перший досвід в Україні — період у Зірці. Я приїхав туди розвивати молодь. Тобто у мене був акцент саме на цьому, там помічником десь у другій команді. Але потім переді мною ставлять задачу вирішувати справи у першій команді, коли за п’ять матчів лише одне очко. І це реально кризова ситуація і дуже-дуже складна задача. Там треба було вирішувати ось ці кризові питання швидко і щодня, щодня. І треба розуміти, що команда була у зоні вильоту. Працювати було неймовірно складно, бо ти весь час під тиском. Але, коли я залишав Зірку — вона вже була у середині турнірної таблиці.

Потім були Карпати. Карпати мали і економічні, і спортивні проблеми. Це були кризові ситуації. Туди я прийшов із такою самою ціллю, як і в Зірку. Мова йшла про розвиток клубу, але потім переді мною знову ставлять ту саму задачу — вирішувати кризову ситуацію вже у першій команді. І, коли я прийшов, мені кажуть, що треба працювати з молодими гравцями, з академією. Я розумів, що там дуже великий потенціал і дуже великі таланти. І ми почали вибудовувати цю систему — перехід молодих у першу команду, залучення їх до матчів УПЛ. І в принципі у нас, у підсумку, вже було таке, що у першій команді Карпат грала молодь — середній вік 21 рік. Нам вдалося залучити молодь до першої команди, вдалося знайти трьох-чотирьох хороших футболістів із досвідом, вікових. Поєднати їх і в нас в принципі дуже непогано вийшло на рівні результатів. А після закінчення сезону, навіть вдалося зробити непогані трансфери, продати гравців, щоб заробити гроші для клубу. Хочу також відзначити, що тоді Карпати, маючи ось цю молоду кров і цих досвідчених виконавців, грали у цікавий футбол, у видовищний футбол — вони кайфували на полі.

- Ви з України поїхали восени 2018. Відтоді яким був ваш професійний шлях?
- Цей період був дуже цікавим. Я, наприклад, працював чотири роки радником дуже впливової людини у Саудівській Аравії. Він власник єгипетського клубу «Пірамідс» та іспанської Альмерії. Альмерія — взагалі дуже серйозний і цікавий проєкт. Але я не був частиною клубу, я був з цим президентом, був його помічником. Окрім того, він поставив мене відповідальним за скаутинг, за пошук гравців. Каже: шукаймо скрізь, в Україні, в Бразилії... Треба було охопити необ’ємне. Ось так ми працювали, але я не був задіяний у щоденних процесах саме в клубі. Тобто я завжди був з президентом.

- Хочеться почути ваші враження. От ви вперше приїхали сюди. Наскільки вразило те, що ви побачили?
- Це — мрія! Це реально мрія. Кожного футболіста і не лише футболіста. Чи ти тут граєш, чи тут працюєш. Президенту вдалося втілити ось цю мрію у реальність.

- Які завдання поставив перед вами президент клубу? При чому цікавлять і завдання найближчі і стратегічні завдання. От куди світить той маяк ваш?
- Президент сказав: я хочу, щоб ми створили чемпіонську команду, я хочу, щоб ми вигравали лігу. При чому, я побачив, що президент хоче не просто створити команду-чемпіона, а й щоб вона мала цей дух чемпіона, мала ген чемпіона. Щоб кожен гравець знав, що повинен весь час покращувати свої якості, постійно розвиватися — іншого шляху просто немає.

- Безкінечні повітряні тривоги, ракетні обстріли. До цього неможливо насправді звикнути. Чи чули ви їх і які ваші емоції у зв’язку з цим?
- Неможливо передати ці емоції, бо коли ти вперше чуєш звук сирени, ракетні обстріли — ти не знаєш, як реагувати, бо це неприродньо. Але, на жаль… На жаль, треба адаптовуватися до цих реалій і розуміти, як себе захистити.