Вчора стартував футбольний турнір Олімпіади в Парижі - вже 28-й за рахунком в історії. Цікавляться їм зазвичай не надто, чемпіонів вшановують помірно, і навіть IFFHS в офіційній статистиці голи, забиті тут, не враховує. Тим часом, олімпійські футбольні турніри були сповнені пристрастей та колізій, і Terrikon.com спробує прямо зараз згадати про головне...

На першій Олімпіаді в Афінах-1896 футбол був відсутній, не дозрів ще до загального визнання. А ось у 1900 вже приїхали три збірні - Велика Британія, Франція та Бельгія. Так і фінішували. Турнір, до речі, проходив у Парижі - таким чином, зараз завершується якийсь логічно-географічний цикл.

До Першої світової війни чемпіоном майже беззмінно ставала Великобританія (крім 1904 - тоді в американський Сент-Луїс європейці не дісталися). А ось у 20-х відбулися важливі події. Вперше на Олімпіади приїхали футболісти з Південної Америки - і показали таке чаклунство, що світ просто ахнув. 1924 і 1928 чемпіоном ставав Уругвай, у складі якого грали майбутні чемпіони свiту Сеа, Скароне, Кастро, Андраде, Петроні. Ажіотаж від цих виступів і змусив ФІФА трохи поворушитися з організацією свiтових першостей.

Власне, сами чемпіонати свiту засунули олімпійські футбольні турніри глибоко на другий план. Усіх найкращих із найкращих засмоктав професійний футбол. Олімпіадам діставалися лише найкращі з найгірших - любителі, які перебували або на підступах до професіоналів, або вже покинули цей статус, або взагалі про нього не мріяли. І коли після Другої світової війни футбольне життя відродилося, Олімпіади монополізували представники соціалістичного табору, які вдавали, що у них професійного спорту не існує - і з цієї причини, надсилали свої перші збірні, які били любителів решти свiту без особливих проблем.

З 1952 по 1988 соцкраїни не змогли виграти олімпійський турнір лише одного разу - у Лос-Анджелесі-1984, але лише з тієї причини, що СРСР зі своїми союзниками змагання з політичних мотивів бойкотував. А все інше золото цього періоду взяв собі соцблок: тричі – Угорщина, двічі – СРСР, по разу – Югославія, Польща, НДР та Чехословаччина. Потім блок розвалився, і все вкотре змінилося. Плюс змінам сприяв новий регламент.

З 1992 в Олімпіадах було дозволено брати участь професіоналам, щоправда, не старше 23 років. У 1996 цю норму трохи розширили - кожна команда мала право заявити трьох гравців більш поважного віку. Отак і склався регламент, який ми з вами спостерігаємо зараз.

Здавалося б, ось тут і замиготують серед переможців серйозні футбольні держави. І справді, у Барселоні-1992 чемпіонами стали іспанці з такими людьми у складі, як Каньїсарес, Гвардіола, Кіко, Луїс Енріке, Амавіска, Абелардо... Але два наступні турніри виграли зовсім не гpaнди. Двома наступними тріумфаторами стали представники Африки - Нігерія та Камерун, які перемогли у фіналі відповідно Аргентину та Іспанію. Експерти говорили, що все закономірно, що це відображає підйом африканського футболу, який помітний вже і в чемпіонатах свiту, а на Олімпіадах проступив більш рельєфно.

Насправді, жодної тенденції із цього не намалювалося. Жодного разу більше африканці олімпійськими чемпіонами не стали, у фінал вийшли лише одного разу (Нігерія 2008), а тенденція вийшла зовсім іншою - пішов латиноамериканський крен. Усі 5 турнірів нового століття виграли представники цієї частини світу.

Згадаймо ці віхи. У Афінах-2004 тріумфували аргентинці, які розгромили у півфіналі Італію 3:0, а у фіналі скромно обіграли Парагвай 1:0. У тій команді соло давали Маскерано, Савіола, Тевес, Хайнце. Через чотири роки в Пекіні 'альбаселесті' повторили тріумф, маючи у складі Мессі, Агуеро, Ді Марію, Рікельме, Банегу, Лавессі і знову-таки Маскерано. Повторилася схема чотирирічної давності: чудова команда розірвала у півфіналі Бразилію 3:0 (між іншим, з Роналдіньо на чолі), а у фіналі, знов-таки з величезними зусиллями, здолала Нігерію 1:0.

У 2012 у Лондоні чемпіон вийшов несподіваний - Мексика у фіналі вирвала перемогу у Бразилії з Неймаром, Марсело, Халком, Тьягу Сілвою, Пато, Оскаром у складі. Це була справжня трагедія для нації, яка вже тридцять років ходила навколо та біля олімпійського титулу - і все ніяк не могла його взяти.

Тому у себе вдома, у Ріо-2016, бразильці були просто приречені на золото. І звичайно, вони його взяли, хоч і з величезними нервами - у фіналі виграли у Німеччини лише за пенальті. У тому наборі 'селесао' виділялися Неймар, Габріел Жезус, Маркіньос, Рафінья. Ну, а потім повторили свій успіх у Токіо-2020, знову ж таки, з гpaндіозним напруженням - але цього разу до пенальті не дійшло, з Іспанією обійшлися екстратаймом (вирішальний гол - на рахунку Малкома). У суперників у складі була майже половина нинішніх чемпіонів Європи, а у бразильців - такі люди, як Дуглас Луїс, Рішарлісон, Антоні, Дані Алвес, Пауліньо, Мартінеллі, Бруно Гімараєш.

Утретє поспіль перемогти не вдасться. Бразилія у фінальному турнірі-2024 відсутня. Зате приїхала Аргентина, яка має свої ідеї щодо цього. Втім, їй би спершу з групи вийти...