В це нелегко повірити, але футболісти з українським громадянством грають у 60 країнах світу. А ще важче – у те, що вони є в командах таких країн, як, наприклад, Гібралтар, Бангладеш чи Сан-Марино. Terrikon.com досліджує величезний список українських легіонерів, вивужуючи з нього деякі оригінальності...

Ми, звичайно, говоримо про будь-яких футболістів з українським паспортом у будь-яких закордонних командах, незалежно від їхнього рангу. Виходить, що найбільша їх кількість зараз зосередилася зі зрозумілих причин у Словаччині (129), Чехії (141), Польщі (268). Ну, а абсолютний чемпіон – Німеччина, де зараз так чи інакше працевлаштовані – увага! – 468 українських гравців. Втім, особливо вражатися такою цифрою не варто. З усієї цієї маси лише один (Іван Ордець) дорожчий за мільйон євро за версією Transfermarkt, і лише п'ятеро разом з ним - дорожче за 100 тисяч євро. Переважна більшість - нікому не відомі любителі, які подвизаються в клубах, про які ніхто ніколи не почує.

Тому якісно, ​​наприклад, український легіон у Польщі виглядає набагато краще. Як ми вже бачили за загальними цифрами, у польських клубах їх грає майже вдвічі менше, ніж у Німеччині, але сукупна вартість - утричі більша (9.33 мільйона євро проти 3.31 мільйона). Тут ми знайдемо одразу трьох мільйонників (Владислав Кочергін, Сергій Булеца та Єгор Маценко).

Ну, а якщо подивитися на протилежний кінець списку – на ті країни, в яких Україна представлена ​​лише одним футболістом – то ми побачимо там одразу 15 назв. І найекзотичнішим, мабуть, буде Сан-Марино. Туди занесло 20-річного центрального півзахисника Олега Анкотовича. Виходець зі Львова, він грав за місцевий аматорський клуб Опір, а 2022 року перемістився у Фольгорі. Це не те, щоб місцевий гpaнд, але в 2021 чемпіоном Сан-Марино ставав.

А тепер давайте подумки перенесемося до Гібралтару. Кого ми побачимо тут? 31-річного Євгена Трояновського, уродженця Слов'янська. Україною його доля неабияк покидала - виходець з донецького Металурга (хоч і уродженець Динамо), він пройшов через алчевську Сталь, ФК Полтава, Олімпік, краматорський Авангард, запорізький Металург, навіть через Полісся, яке тоді, втім, ще тільки піднімалося до величі. Залишившись без роботи, прилаштувався до польської Вісли, потім - до Варти, з якої і пішов у чемпіонат Гібралтару, до Лінксу. Колишній гравець юнацької збірної України зараз освоює такі горизонти.

Неподалік Гібралтару, на тому ж Піренейському півострові - інший карлик, Андорра. Тут ми виявляємо нашого молодого співвітчизника – 20-річного Володимира Фольверта. Його футбольним вихованням займалося Полісся, але в серпні 2022 року він перемістився в спокійнішу андоррську реальність, ставши гравцем Америки - клубу, який у чемпіонаті країни ніколи ні на що не претендував, а на момент появи українця знаходився в андоррській Сегунді. З приходом нашого гравця зумів підвищитися - проте Фольварту на найвищому рівні пограти не вдалося, його віддали до Санти-Жулії, яка навпаки знизилася. Знаєте, що сталося далі? За підсумками сезону 2023/24 Санта-Жулія повернулася нагору, а Америка – униз, і в ній – знову українець Фольварт, у якого закінчився термін оренди. Начебто футбольні боги змовилися не дати йому доторкнутися до андоррської Прімери!

Ще один вічний аутсайдер УЄФА – Фарерські острови – пригрів 24-річного українського півзахисника Сергія Шмідта. Він видобуває насущний хліб у Мідвагурі - команді, на жаль, другого дивізіону, знаменитої лише тим, що зазнала найнищівнішої поразки в історії національного футболу – 0:14. Якщо ви думаєте, що при такому бекграунді в ній числяться одні місцеві рибалки, то ви помиляєтеся. Окрім українця, там є македонець, швед, серб, два ганці, громадянин США та неминучий бразилець.

Перестрибуючи з острова на острів, ми потрапляємо на Мальту – і також бачимо тут нашого земляка! Це Артем Мітелов, вихованець одеського футболу, гравець клубу Та-Шбіш (теж далеко не найвища ліга). Про цього 26-річного хлопця пишуть у місцевій пресі так: "Мітелов здатний грати на різних позиціях на полі, виконуючи ролі півзахисника та захисника на правій стороні поля, а також центрального півзахисника". Мальта у захваті – ну, принаймні, якась частина Мальти.

Ну, а на прощання заглянемо до Азії. Тут ми виявимо самотнього українця у чемпіонаті Бангладеш. Це Валерій Гришин, йому 30 років, він – нападаючий команди Фортіс. При цьому вихованець, між іншим, академії Шахтаря, з якої потрапив у другу команду, трохи погуляв по орендах в українських клубах, а потім вирушив підкорювати Мальдіви. І з того часу з Азії – ні ногою. До Бангладеш був зіркою чемпіонату Камбоджі, взяв три титули із Пномпенем. Навряд чи в Україні виграв би стільки…

Про що нам говорить усе це мікроскопічне різноманіття? Про те, що вихованців українського футболу справді можна зустріти будь-де. З наших футбольних шкіл виходить стільки народу, що наш вітчизняний ринок просто не в змозі це все ввібрати. Тим більше – у нинішній неспокійний час, коли багато хто воліє спокійно заробити десь на боці. Нехай навіть у карликовому графстві чи на напівдикому архіпелазі…