Завтра Шахтар проводить перший домашній матч Ліги чемпіонів. Проводить його, на жаль, у Німеччині - саме там, у Гельзенкірхені, "гірники" знайшли свій європейський дім на нинішній сезон. А стадіон заслужений, який бачив багато чого - і Terrikon.com згадує найяскравіші епізоди в його історії...

26 травня 2004. Порту - Монако 3:0

Стадіон, який спочатку називався АуфШальке, було відкрито 2001 року. Відразу ж висунувся на право проводити фінал Ліги чемпіонів. І дуже швидко отримав це право - вже для сезону 2003/04. Хто б міг подумати, що це буде найдивніший фінал за всю історію турніру, створеного задля слави та добробуту півтора десятка провідних команд континенту.

Тоді - єдиний раз із 1992 року, та й згодом, і дотепер - у фінал не вийшов жоден із топ-клубів. Це був дивовижний, спопеляючий розіграш, у якому топи сипалися один за одним, а до фіналу дісталися ті, на кого на старті не ставив ніхто, напевно, навіть із власних фанатів. Найкращий в історії склад Монако з Патрісом Евра, Людовіком Жюлі, Еммануелем Адебайором і Фернандо Морієнтесом протистояв Порту, в якому неважливо навіть, хто грав, - важливо, хто тренував. Молодий вовк Жозе Моурінью, переповнений амбіціями і передовими на ті часи ідеями, приніс у футбол свіжий вітер, перед цим виграв із Порту Кубок УЄФА - і на гельзенкірхенському стадіоні поклав Монако на лопатки. 3:0 - з такою різницею фінал надалі вигравали лише двічі...

1 липня 2006. Португалія - Англія 0:0, по пенальті 3:1

Як сказав би Гаррі Лінекер (але чомусь не сказав): "Футбол - це гра, в якій Англія завжди б'є післяматчеві пенальті - і програє". І хоча на нещодавньому Євро-2024 "леви" це правило начебто спростували, але станом на середину "нульових" воно діяло, і ще й як! А на гельзенкірхенському газоні спрацювало в найсильнішому своєму вираженні.

Основний і додатковий час голів не приніс - у рівній грі шанси мали обидва суперники, але якось усе не складалося. А в серії пенальті почав творити дива португальський воротар Рікарду. Йому не змогли забити такі аси, як Френк Лемпард і Стівен Джеррард. Португальці теж двічі промазали, але англійці взагалі забили тільки раз. А вирішального удару завдав Кріштіану Роналду - молоденький і зовсім ще позбавлений показухи. Як щиро він радів!

20 червня 2009. Володимир Кличко - Руслан Чагаєв

Чого тільки не проходило на цьому стадіоні! Біатлонні літні перегони. Концерти Тейлор Свіфт, Роллінг Стоунз і Депеш Мод. Світові серії дартсу. Ну і, звичайно, бокс.

На піку своєї кар'єри Володимир Кличко побив тут узбека Руслана Чагаєва. Статус цього бою роздмухав журнал The Ring, виставивши призом свій ексклюзивний пояс - його дають переможцю якихось особливих боїв, у яких протистоять явні найкращі бійці на даний момент. Кличко-молодший і Чагаєв тоді такими вважалися. Але в бою не вийшло ніякої інтриги. Кличко одразу захопив ініціативу, регулярно розбурхуючи противника своїм неприємним джебом. Уже в другому раунді Чагаєв опинився в нокдауні. Справи для узбека (точніше - татарина узбецького походження) йшли все гірше і гірше. Зрештою, перед початком 10-го раунду його секунданти викинули білий рушник...

7 травня 2010. Німеччина - США 2:1

"Це що ще за матч?" - здивується футбольний уболівальник. І буде абсолютно правий. Тому що це - не футбольний матч, а хокейний. Але проведений він був на гензелькірхенському футбольному стадіоні, так. Причому увійшов в історію і в Книгу рекордів Гіннеса, бо зібрав рекордну, немислиму для хокею аудиторію - 77 803 глядачі.

Це був матч-відкриття, німці започаткували свій переможний рейд, який було зупинено лише в півфіналі (видатне для цієї команди досягнення). Взагалі-то, місткість Фелтінс-Арени - 62 271 глядач, але завдяки тому, що на місці футбольного поля змонтували хокейну "коробку", як відомо, набагато меншу за розмірами, утворився простір для розміщення ще 15 тисяч осіб. Шум стояв неймовірний - американці, приголомшені таким натиском, скаржилися, що не могли почути одне одного на відстані метра. Усе того вечора працювало на Німеччину!

30 червня 2024 року. Англія - Словаччина 2:1

Англійці повернулися на цей стадіон у плей-офф ще одного великого турніру - чемпіонату Європи. І змогли виправити карму 18-річної давнини. Хоча врятувалися лише дивом. Хоча повинні були перемогти без питань. Це був матч, гідний Агати Крісті, з непередбачуваним сюжетом і кінцівкою, яка могла бути написана як завгодно - але те, якою вийшла, має прекрасний вигляд.

Це була стадія 1/8 фіналу. Для словаків вихід на такий рівень уже став фантастикою. Але вони вирішили впертися і не здаватися - ну, а раптом казка продовжиться? Англійці володіли ініціативою, але толку не було - нудна манера Гарета Саутгейта виглядала абсолютно безплідною. А словаки показали майже максимальний ККД - Іван Шранц реалізував один із двох вірних моментів, який вони створили. Зрештою, своє слово сказали особистості: уже в компенсований час, коли англійські вболівальники почали авансом сумувати, Джуд Беллінгем фантастичним ударом через себе врятував матч. А в екстратаймі Гаррі Кейн поставив переможну крапку. Чисто англійське вбивство!