Місяць тому, перед стартом Ліги націй ми міркували про те, що цей турнір склався, що з ним усе гаразд, що свою роль він відіграє тощо. Але існує й інше ставлення - що Ліга націй обтяжує календар, вимотує футболістів, реально нічого не означає. А нещодавно через демарш двох бельгійських зірок така позиція отримала потужне підкріплення. Terrikon.com розбирається в цьому...

Що за демарш? Нагадаємо. Перед жовтневими матчами ЗМІ повідомили, що збірна Бельгії не розраховує на своїх лідерів - Ромелу Лукаку і Кевіна де Брюйне. Пояснюючи їхню відсутність, головний тренер команди Доменіко Тедеско сказав: "Де Брюйне попросив більше не грати в Лізі націй, тому його не буде і в листопаді. Ми все розуміємо, бо також стежимо за всіма матчами, які йому доведеться зіграти. Навантаження на великих зірок неймовірне. Разом із новим Клубним чемпіонатом світу їм доведеться провести 70 матчів. Але де Брюйне запевнив мене, що буде з нами у кваліфікації на чемпіонат світу. Схожа ситуація у Ромелу Лукаку. Він попросив більше часу на тренування з Наполі".

Насправді, можливо, ситуація там більш каламутна - деякі джерела писали, що реальною причиною відмови став якийсь конфлікт обох великих людей із Тедеско. Так це чи ні, нам, може, і не скажуть ніколи. Але те, що офіційно озвучено, має настільки логічний вигляд, настільки актуальний і зрозумілий усім, що підводних каменів ніхто шукати і не став. Дійсно, хто тільки не говорив останнім часом про перевантаженість календаря, до якого ФІФА та УЄФА додають один турнір за іншим, узагалі не думаючи, а чи здатний пересічний футболіст (чи навіть заморожений у кріогені Кріштіану) це витримати?

Тут згадується торішня ескапада Тоні Крооса, який нещодавно пішов від нас на заслужений відпочинок: "Ми чуємо тільки точку зору УЄФА, до того ж надто часто, як мені здається. Але чому для УЄФА нормальне явище - вводити Лігу націй, яка нікому не потрібна? І ніхто цій організації не ставить запитань. Ось чому я вважаю важливим вислухати інші пропозиції, наприклад, створення Європейської Суперліги. Але є відчуття, що до нас більше не прислухаються". У Крооса було правильне відчуття. До нього не прислухалися. У всякому разі, жодного діалогу функціонерів і футболістів не виникло.

У принципі, все це було зрозуміло від самого початку. Адже ще у 2019, на зорі існування Ліги націй, Юрген Клопп обурювався: "Я був би вдячний, якби футболісти та люди, які працюють у клубах щодня, брали участь в ухваленні таких рішень. Думаю, якби таке трапилося, рішення щодо Ліги націй було б дещо іншим. Щоб гра прогресувала, не потрібно збільшувати кількість матчів у сезоні. Гравців, тренерів, менеджерів взагалі ніхто не питав. Скажімо, я от не почав стрибати від щастя, коли дізнався про створення Ліги націй".

Тобто, опозиція цьому турніру існувала завжди. І на першому місці в списку претензій завжди стояло те, що вона створює перевантаження для футболістів. А вже потім із цього виводилася хитра думка, що вона нікому не цікава. Хоча, якщо розібратися, це теж частково правда. Ну, або правда те, що престиж турніру недостатньо високий для природного до нього інтересу. Ось, скажімо, останній приклад. Німецький воротар Бернд Лено отримав виклик до збірної на місце третього голкіпера. І відмовився їхати, пославшись на нагальні справи у Фулгемі. Ви можете собі таке уявити, якби він отримав виклик на чемпіонат світу? Та полетів би, сам не свій від щастя, навіть якби покликали не третім воротарем, а четвертим або шостим!

Тож проблема складна і на "раз-два" не розкладається. А тим часом опозиція з боку гравців наростає, і вже чуються відкриті заклики до страйку. Цю ідею висунув іспанець Родрі, один із найвпливовіших футболістів у моменті. Потім про готовність приєднатися до акції протесту стали заявляти один за одним відомі гравці. Наприклад, Дані Карвахаль, який прокоментував це так: "Піти на страйк для нас, як для гравців, є можливістю. Нас не беруть до уваги, ми повинні говорити голосніше і голосніше".

А ще раніше профспілка футболістів подала скарги до Європейської комісії та торгового суду Брюсселя на ФІФА через перевантаженість міжнародного календаря, натякаючи на новий формат Клубного чемпіонату світу, який забере у топ-гравців ще пару тижнів законної відпустки. Поки невідомо, коли ці скарги будуть прийняті до розгляду і до чого вони призведуть. Може, ні до чого, а може, виникне щось на кшталт нової "справи Босмана". Але ясно одне: у прагненні до нових горизонтів (так ми делікатно назвемо прагнення самі розумієте до чого) футбольні чиновники рано чи пізно дограються. І будівля, яку вони з любов'ю вибудовують, розлетиться зі страшним гуркотом.

А так, сама по собі, кажучи абстрактно, Ліга націй - турнір цікавий і корисний. І збірна України в ньому, слава Богу, отримує додаткові шанси (якщо виграє, звичайно). Ми від своїх слів не відмовляємося! Тільки поводитися з цією самою Лігою, як із будь-якою іграшкою, треба дбайливо і любовно. А то поламається і засмутить до неможливості.