Що ми дізналися про команду Реброва цієї осені - і чого від неї чекати?
Цієї осені вболівальників збірної України кидало то в жар, то в холод. Команда подарувала нам повний букет емоцій - і добре, що найпозитивніші припасла на самий фініш групової стадії Ліги націй. Тепер, коли можна видихнути, Terrikon.com намагається зрозуміти - що ж ми побачили у виконанні нашої збірної, а головне - що далі...
Забивають багато, бомбардира немає
Збірна України продемонструвала футбол не особливо збалансований, але досить результативний. Забивала вона в усіх матчах, навіть на старті турніру, коли справи не клеїлися. Пропускала, щоправда, теж завжди. Що звертає на себе увагу - повна відсутність яскраво вираженого бомбардира. 8 голів - на рахунку 7 українців, і ще один грузин Кверквелія влучно вистрілив у свої ворота. У цьому є, звісно, і плюс (розмаїття атакувальних варіантів), але й мінус (завжди добре, коли в команді є людина, готова завдати вирішального удару).
Поки що Артем Довбик, головна надія в цьому плані, бомбардиром не став. Потенціал для цього в нього, звісно, є, і великий, але щось постійно заважає - то травми, то погода, то ще що-небудь. Передбачити, чи зміниться ситуація в майбутньому, неможливо. У будь-якому разі, окрім як від Довбика, чекати поки стабільності в завершенні атак немає від кого.
Трубін виграв битву за місце у воротах
Реброву можна було спочатку позаздрити в плані вибору воротарів. Два гравці європейського класу - Анатолій Трубін і Андрій Лунін - плюс Георгій Бущан, який періодично творить дива, плюс таланти з УПЛ, які підживлюють воротарство. У такій ситуації голова у тренера повинна боліти не від нестачі, а від надлишку вибору.
Починали всі приблизно на рівних. Можливо, здавалося, що в Луніна шанси кращі після більш вдалого попереднього сезону. Але поступово Трубін вигриз собі роль "першого номера". Він був надійний, стабільний і не так схильний до незрозумілих ляпів, як Лунін. Зараз здається, що в його особі Україна отримала хороший захист воріт на довгі роки. Принаймні - на найближчий цикл, протягом якого він майже напевно буде забезпечений ігровою практикою в клубі: Бенфіка і не думає шукати йому альтернативу в якості основного воротаря. Реакція, витримка, характер - усе при ньому. Але, звичайно, час може внести свої корективи, як це, на жаль, часто трапляється з воротарями...
Команда не може повністю відіграти матч в одному ритмі
Це просто якась хроніка. Можна не сумніватися: якщо збірна України добре відіграє перший тайм - значить, у другому "зіллється". І навпаки. Винятків майже немає. Про що це говорить? Схоже, що про дві речі: про брак концентрації та про слабкість тренерського плану. Може, звісно, ще якісь причини є, але ось ці дві - найочевидніші.
Чи зможе Україна цієї хроніки позбутися? Першої причини, можливо, у міру дорослішання - так. Недарма Ребров нарікає на молодість більшості ключових виконавців - мовляв, через вік не навчилися ще повною мірою серйозного ставлення до справи. Що стосується огріхів тренерського плану, то до цього ми ще повернемося. Поки ж зауважимо: якщо, як і зараз, команда гратиме на повну силу тільки частину матчу, будь-який більш-менш сильний суперник її з'їсть без приправ.
Не склалася ідеальна пара Судаков - Шапаренко
У теорії, Україна має такий дивовижний набір у центрі півзахисту, що навіть Пеп Гвардіола не мріяв. На ділі, однак, виходить інакше. Чудова на папері зв'язка Георгій Судаков - Микола Шапаренко не працює. Це було чудово видно в матчі з Грузією, коли два топ-таланти тільки заважали один одному, бо намагалися виконувати однакові функції. У жодного з них не вистачило чи то фантазії, чи то кмітливості, чи то такту підлаштуватися під партнера.
І навпаки, коли в матчі з Албанією в парі з Судаковим вийшов Олександр Зінченко, готовий доповнювати (і головне - той, хто розуміє, як це робиться), - все пішло як по маслу. І сам Зінченко став "Левом матчу", і Судаков був прекрасний. Десь тут, поруч - вирішення проблеми півзахисту. Потенціал якого дійсно величезний, і просто прикро, що він затребуваний у такому скромному обсязі.
А чи є в нас план?
Ну, і ось ми повертаємося до того, про що вже побіжно згадували - про тренерський план. Це питання ключове, бо від тренера збірної вміння намалювати реалістичний сюжет гри потрібне насамперед. Звичайно, ще мотивувати гравців на матч - але одним настроєм у сучасному футболі гори не візьмеш. Кожен гравець, виходячи на поле, має розуміти, що робити й куди бігти. А ось у нинішній команді Реброва цього особливо не спостерігається.
Найімовірніше - тому, що він ніколи раніше не працював зі збірною. Ми знаємо, як він може поставити клубній команді сучасну гру з контролем м'яча. Ми не знаємо, чи здатен він зробити це в специфічних рамках збірної, коли часу на те, щоб вибудувати якусь там ідеологію, взагалі не дається. Результат ми бачимо - команда кидається з крайнощів у крайнощі, від горизонтального футболу до вертикального, і якщо щось із цього й витискає, то, як правило, виключно завдяки індивідуальним якостям окремих гравців. Чи зможе Ребров пристосуватися до своєрідності роботи в збірній? Чи зможе витравити той ігровий хаос, який став фірмовим знаком його команди? Поговоримо про це через рік. Поки ж скажемо збірній: спасибі за те, що було - і будь ласка, не треба так у майбутньому!
