Теплий прийом із шокуючою розвʼязкою. Як то кажуть, почувайте себе, як вдома та не забувайте, що ви в гостях. Наскільки б нідерландська публіка не була рада візиту Маріно Пушича, перемоги навряд йому бажала. Емоції ейфорії та кричущого розпачу обʼєднала в післяматчевий репортаж журналістка Terrikon.com Елла Іванюкович, яка відвідала виїзний матч Шахтаря в Лізі чемпіонів проти ПСВ.

А розпочати хотілось би із дуже помітного дисонансу. Аби його чітко усвідомити спершу трохи характеристики Ейндговену. Місту, в якому і мешкає суперник Шахтаря в 5 турі Ліги чемпіонів ПСВ.

Населення тут трохи більше 220 тисяч. Дуже затишний центр, без хмарочосів. Пересуватись яким більш зручно на велосипеді, аніж на авто. І швидше, і без завдань пошуку вільного місця для парковки. А головне місце зустрічі і орієнтир, без сумнівів, - церква Святої Катерини. Вночі вона красиво підсвічена, а вдень її шпілі видно практично з будь-якої сторони. Натомість людно тут переважно під вечір та до пізньої ночі, незважаючи на день тижня. Власне, це стосується всієї центральної частини міста. Ейнговенці чи то сплять довго, чи то працюють із самого ранку. Але факт такий - до обіду тут переважно порожньо.

Якщо раніше практично усі мешканці було задіяні в роботі заводу Філіпс (так, так, саме з цього міста цей технологічний флагман, який відомий на увесь світ), то зараз він дещо втрачає свої позиції. Або більш правильно сказати, його витісняє інше фірма, яка виготовляє різноманітні мікрочіпи. На місцевому рівні вже навіть жартують, якщо людина середнього віку і пристойно заробляє, то дуже висока вірогідність, що вона працює саме на цю компанію.

Щодо архітектури, то в цьому аспекті Ейндговен називають столицею індустріального дизайну Нідерландів. Це легко помітити, чого не скажеш про його футбольність. Вона далеко не така очевидна. Про ПСВ в місті лише кілька згадок - фан-шоп й клубні наліпки від ультрас на ліхтарних стовпах. Чесно кажучи, в центрі набагато більш відчутним був Christmas настрій, ніж лігочемпіонівський. А до Різдва ще практично місяць.

В цьому власне і полягає згаданий вище дисонанс. Як таке тихе і на перший погляд не надто футбольне місто може перетворюватись на настільки потужну вболівальницьку спільноту на стадіоні??!! Філіпс арена буквально огорнула своєю захопливою атмосферою і запустила під шкіру зграю мурах. Солд аут, море червоно-білих прапорів, світлове шоу, дуже крутий музичний супровід. Без сумнівів, ПСВ «своїми руками» надихнув й окрилив також і свого суперника. Шахтар сміливо понісся вперед. Ще не минув зачарований стан від початку поєдинку, як гірники забили. Сікан дякує Конополі за асист. Трохи згодом вже і Зубков. Донеччанам все вдається. Очі горять, ноги біжать, комбінації дивують опонента, а трибуни видихають із подивом та легким шоком.

Нічого не віщувало другого тайму… жахів.

Чи вішати усіх собак на Педро Енріке, вам вирішувати.

Втім факт - все зламалось після вилучення. Вдесятьох злагоджений механізм гірників вже не працював. Працював (не хочеться говорити тільки, але практично так і було) тільки Різник. Його блискучі сейви зробили його рекордсменом Ліги чемпіонів. Чи тішиться він цьому персональному здобутку? Навряд. Скоріше навпаки. Після фінального свистка голкіпер гірників від шоку і спустошення просто сів на газон, мабуть, навіть не усвідомлюючи як це все могло статись. З цього стану Різника виводив Андрій Пятов, котрий підійшов до нього і намагався заспокоїти і підбадьорити голкіпера, якому буде дуже важко забути ці три ейндговенські голи протягом восьми хвилин. Трибуни в цей час просто шаленіли вітаючи ПСВ із перемогою. Рівень децибел прийнятих для людського вуха явно був перевищений. Пекло для гостьової команди, не інакше.

Український сектор теж був не малим - тисяча фанів Шахтаря. Та їх вже було не розчути. Натомість банери традиційно гучні і важливі. Попри свій приголомшений стан команда підійшла і подякувала вболівальникам за підтримку.

Якщо в матчдей в Ейндговені падав сильний дощ і панував шквальний вітер, то наступного ранку місто проводжало гірників яскравим сонцем. Така погода дуже личила б перемозі, але її було втрачено... Так від усіх гравців підсумував драматичний поєдинок на Філіпс арені Юхим Конопля.

Сказати, що до аеропорту команда прибула у похмурому настрої, мабуть, нічого не сказати. Особливо шкода було дивитись на Педро Енріке. Він тримався на самоті, в той час, як бразильські легіонери, зазвичай, разом. Вірогідно, захиснику треба було побути наодинці зі своїми думками.

Команда повернулась до Львова. У Шахтаря є три дні на перезавантаження. Вже у неділю поєдинок 15 туру УПЛ проти Руху, а чемпіонські завдання на внутрішню першість ніхто не скасовував. Тож, пережили, забули, час рухатись далі. Десь приблизно так скаже невдовзі підопічним Маріно Пушич, який і сам би хотів забути цю поїздку в практично рідні для себе Нідерланди.