Цього року в єврокубках українські клуби, на щастя, вже не зіграють. Хоча б до кінця січня не буде тих розчарувань, якими обсипали своїх уболівальників Шахтар і особливо Динамо. Такого провального сезону в Європі наші клуби ще не мали. І зараз, на початку зимової паузи - найкращий момент, щоб подумати, чому так сталося і що далі. Чим і займеться Terrikon.com...

Безпрецедентні виступи українських клубів у цьому сезоні призвели до того, що в таблиці коефіцієнтів УЄФА наша країна пала як ніколи низько. Сезонний коефіцієнт принизливий - 2.600. Навіть у Казахстану та Латвії кращий. Як наслідок, у таблиці коефіцієнтів Україна впала на 23-тє місце. Колись ми конкурували тут із такими країнами, як Португалія та Бельгія. Тепер нас обігнав уже Кіпр, представників якого свого часу і за суперників не вважали, а тепер перемоги над ними - подія та національна радість.

У цьому сезоні провал майже абсолютний. Дніпро-1 розвалився і був знятий зі змагань, принісши в скарбничку країни дві технічні поразки. У Полісся - повний нуль у двох матчах Ліги конференції. У Кривбасу - чотири нулі в чотирьох поєдинках ЛЄ і ЛК. Динамо начебто почало у кваліфікації Ліги чемпіонів відмінно (6:2 і 3:0 з Партизаном), потім переграло відносно грізний Рейнджерс (1:1, 2:0), але потім поступилося Зальцбургу (1:1, 0:2) і перемістилося в групу Ліги Європи. Краще б воно цього не робило! Шість поразок у шести матчах за загального рахунку 1-15, безнадійне останнє місце - це якийсь кошмар і щось абсолютно безпрецедентне в історії великого клубу.

У Шахтаря трохи краще - все-таки, 4 очки в 6 матчах Ліги чемпіонів, і ледве було не виграний матч із ПСВ. Але 4 поразки й тут не дають приводу для радості, особливо остання - 1:5 від Баварії. Втішатися можна хіба що тим, що мюнхенцям програвали й крупніше.

В осінній європейській практиці Динамо проявилася цікава і, здається, небачена ще тенденція - однозначний пріоритет внутрішніх змагань над зовнішніми. Згадаймо, який склад випустив на матч із Ромою Олександр Шовковський. Далеко не найоптимальніший із можливого. Але через три дні мав бути матч із Шахтарем, і тренер вважав за краще поберегти кількох важливих гравців. Тобто, УПЛ виявився важливішим за якусь Лігу Європи. Завдання випередити Шахтар у чемпіонаті України явно зараз - у пріоритеті у Шовковського, тим паче, що намітилися реальні передумови для цього.

Дивлячись на те, що відбувається, іноді замислюєшся: а може, Україні просто взяти - і відмовитися від участі в єврокубках? Адже нинішній провал - не щось унікальне, таке трапляється з нашими клубами регулярно протягом уже багатьох сезонів. Просто зараз ганьба найбільш рельєфна. То навіщо щоосені відчувати, як кажуть в Одесі, "цих почуттів"? Утім, звісно, це просто думки зопалу. Ніхто нізвідки зніматися не буде, та й не треба. А ось те, що варто зробити - так це урізати градус амбіцій. Визнати, що рівень українського футболу зараз саме такий - між Кіпром і Казахстаном. І спокійно працювати над собою, сподіваючись і вірячи, що кращі часи повернуться.

Звісно, всьому, що відбувається, є об'єктивне пояснення. Чемпіонат України триває з неймовірними зусиллями, і диво, що він взагалі триває. Легіонерів пристойного рівня заманити в воюючу країну - завдання не для людей зі слабкими нервами. Рівень футболу, як наслідок, постійно знижується, клуби стають дедалі менш конкурентоспроможними - хоча, коли грають між собою, аж іскри летять, через що виникає ілюзія футболу пристойного рівня. Але вона розсіюється, щойно наші клуби перетинають державний кордон.

До речі, і в цьому теж можна знайти виправдання. Адже зовсім не вигадки, що через довгі переїзди, відсутність авіасполучення та можливості грати на своїх стадіонах представники України зазнають додаткового фізичного навантаження, не можуть повноцінно підготуватися до матчів і часто пропускають на останніх хвилинах, на які просто не вистачає сил. Усе це - абсолютно об'єктивно. Але ж і таблиця коефіцієнтів - теж абсолютно реальна. А в ній наші проблеми не враховуються - тільки набрані очки.

Напевно, не варто бути надто суворими. Зрештою, іноді наші клуби радують нас навіть у нинішній реальності. Згадаймо, наприклад, що Шахтар минулого сезону переміг Барселону в цілком бойовому її складі. А в позаминулому зіграв внічию з Реалом і розгромив РБ Лейпциг. А Дніпро-1, поки був живий, пройшов груповий етап Ліги конференцій. Та й загальні динамівські 9:2 у двох матчах із не таким уже й слабким Партизаном теж не на рівному місці виросли. Приємні єврокубкові події, нехай і в меншому обсязі, для України продовжують відбуватися. Просто рідше - і важать вони менше. Але радіти їм потрібно, як колись київському півфіналу Ліги чемпіонів. Такі зараз часи.

А найкращі, безумовно, ще настануть. І тоді українські клуби повернуться туди, звідки довелося відступити. А поки що - зберігати спокій, цінувати те, що маємо. І із завмиранням серця стежити за іскрами, які висікаються в битві Лівого берега з Інгульцем. Ну, або в будь-якій іншій битві нинішньої УПЛ.