Днями пішов із життя 83-річний Олексій Дрозденко - людина для Шахтаря фундаментальна, хоча, ймовірно, і не особливо очевидна для сучасного масового вболівальника. Але свого часу він був і тренером, і капітаном команди, а ще - через його руки пройшло безліч молоді, яка мріяла стати гравцями донецького клубу. Terrikon.com згадує легенду, що пішла, у кількох його іпостасях....

З тренерством простіше. Очолював Шахтар Дрозденко дуже недовго - наприкінці 1999-го, після того, як покинув команду Анатолій Бишовець, який не зумів поєднати з нею свій інтелект і передові ідеї. Треба було довести Шахтар до кінця сезону. Вірний Дрозденко, який завжди був під рукою в структурі клубу, керував командою в матчах, що залишилися, поступившись на наступний сезон місцем Віктору Прокопенку. Тим самим, став найкороткостроковішим тренером в історії клубу - півтора місяця, 6 матчів у жовтні та листопаді 1999.

Насправді, він і раніше мав законне місце на тренерській лаві Шахтаря, щоправда, як асистент. У 1979 його запросив помічником Віктор Носов - новий, щойно призначений тренер. Дрозденко з ним пропрацював до 1983, виграв два Кубки СРСР і "срібло" союзного чемпіонату. Потім їхні шляхи розійшлися, і Дрозденко повернувся туди, звідки прийшов до Носова, - у донецьку ДЮСШ, за нинішніми поняттями, - академію Шахтаря. І зайнявся тим, що, на загальну думку, у нього виходило чудово - роботою з підростаючим футбольним поколінням.

Ймовірно, допомагало йому в цьому власне минуле. Олексій народився 28 лютого 1941 року в місті Чистякове, яке згодом перейменували на Торез. Починав із дворового футболу, як майже всі тоді. Потім оголосили набір у юнацьку команду міста, він пішов - і не підійшов. Засмутився, але у футбол грати не перестав, звісно. Вступив до гірничого технікуму, почав виступати за команду цього закладу. І тут його, нарешті, помітили тренери "міських". Дрозденко одразу спеціалізувався як оплот оборони - захисник або півзахисник, був непоступливий і цілеспрямований на полі. Це не могло не сподобатися тим, хто цінував футбол простого, донбаського зразка.

Одного чудового дня Дрозденко опинився у складі торезької команди, яка в Донецьку зустрічалася з Шахтарем. "Після матчу зайшов Олег Олександрович Ошенков - на той час старший тренер команди. І він мені каже: "Хлопчику, ми хочемо на тебе подивитися в Шахтарі". Тоді для мене це було рівносильно тому, що мені сказали б, що я в космос полечу!", - згадував Дрозденко. Йшов 1962 рік...

Його дебют у матчі чемпіонату Союзу - 8 вересня 1962 року, вихід на заміну в матчі з вільнюським Жальгірісом. Його перший повністю зіграний матч - п'ятьма днями пізніше проти єреванського Спартака. Його перший повний сезон - наступний, 1963, нехай поки що і на других ролях. Ну, а в 1964 він уже став основним центральним захисником, практично беззмінним - 21 матч від дзвінка до дзвінка.

У підсумку, він провів у 1962-1972 155 матчів за Шахтар. Голів не забивав - ніколи це не було його завданням, ніколи його не вирізняло це вміння. Він був прекрасний в іншому - у простій і надійній грі ззаду, у хорошому виборі позиції, в умінні "зацементувати" свою зону, у самовідданості.

Утім, одного разу ворота він вразив. Щоправда, не чужі, а свої. Був у кар'єрі Дрозденка такий нещасний випадок - 10 вересня 1970 року, у матчі з чудовим тоді київським Динамо. На Центральному стадіоні української столиці він за рахунку 0:2 на 82-й хвилині допоміг противнику довести рахунок до розгромного. Це - один із небагатьох похмурих епізодів у його кар'єрі футболіста.

Дрозденко був дуже характерною для Шахтаря людиною, грав без витівок, але з великим розумінням. Такий стиль практикував і тодішній донецький клуб - що подобалося недосвідченому місцевому вболівальнику (досвідченим у той час узятися було особливо нізвідки). "Якщо про гру в мій час ми можемо сказати, що заповнювалися трибуни - значить, тому глядачеві подобався той футбол. І сиділи навіть на териконах - значить, той футбол був затребуваний. Чи затребуваний він сьогодні? Ні", - самокритично визнавав Дрозденко на початку нового століття.

Перебування в тій команді, яку майже всі 60-ті роки очолював легендарний Олег Ошенков, дало йому хороший урок роботи з людьми. "Ошенков був у міру жорстким, у міру добрим, але при цьому справедливим. У нього не було улюбленців", - згадував Дрозденко, якому подібний підхід здавався єдино правильним. Така філософія з ним пішла й далі по життю - коли в 1972 закінчив кар'єру, а через два роки прийшов працювати в донецьку ДЮСШ. Де з перервами пропрацював аж до кінця нульових.

Він розлучився з клубом не зовсім так, як хотілося б. Точніше - зовсім не так. У 2008 став критикувати методи роботи нового керівника клубної академії Хенка ван Стеє - і вперто стояв на своєму, хоча клубні менеджери намагалися його переконати. У тій ситуації вже треба було йти, що Дрозденко і зробив. Пішов в інший донецький клуб Олімпік, де пропрацював ще п'ять років, до 2013. І тільки тоді, у 72-річному віці, пішов на спочинок.

Звісно, сварка з клубом ніяк не вплинула на місце Дрозденка в історії Шахтаря. У житті всяке трапляється, а минуле все одно залишається таким, яким воно вже склалося. І там ми бачимо Олексія Дрозденка у всій його красі - бойового захисника і мудрого тренера.