Протягом одного місяця Трабзонспор із клубу, назва якого майже нікому з наших уболівальників ні про що не говорила, перетворився на щось практично рідне і близьке. Протягом січня він купив ще двох українців до третього - і тепер ще довго залишатиметься об'єктом інтересу в нашій країні. Але чому так сталося? Terrikon.com шукає відповідь на це питання...

Для того, щоб зрозуміти сьогодення, потрібно трохи зазирнути в минуле. І зрозуміти, що таке Трабзонспор у глибокій і не дуже ретроспективі.

Зовсім ще не старий клуб, заснований 1967 року, Трабзонспор ніколи не належав до гpaндів, але свої піки в нього були, 7 титулів чемпіона Туреччини він виборов свого часу, а впродовж 70-х і зовсім домінував у національному футболі. До кінця 80-х це зійшло нанівець, і наступного разу ми бачимо "бордово-синіх" із титулом чемпіона лише у 2022.

Цей успіх був пов'язаний з ім'ям Абдуллаха Авджі - тренера, який свого часу підняв до зірок Істанбул Башакшехір, а пізніше очолював (невдало) збірну Туреччини. Коли Трабзонспор під його керівництвом взяв "золото", Авджі носили на руках і клялися у вічній любові. Але вже наступного сезону все було забуто після того, як результати пішли ніякі, а гра стала боягузливою і нудною. Авджі звільнили, прийшов Ненад Белиця, все завалив остаточно. Повернули Авджі, але й той не зміг повернути колишню магію. І тоді у вересні 2024 року призвали безвідмовного ветерана, 72-річного Шенола Гюнеша, який колись уже чотири рази (!) очолював Трабзонспор на різних історичних етапах, а свого часу (якраз у чемпіонську еру) був його воротарем. Загалом, вічна паличка-виручалочка - щось на кшталт Йожефа Сабо для київського Динамо або Валерія Яремченка для Шахтаря.

І ось тут ми, нарешті, підходимо до найголовнішого. Гюнеш - людина неймовірно авторитетна навіть у масштабах Туреччини, а вже Трабзона - і поготів. І якщо він сказав, що треба розігнати набраний попередниками різношерстий табір, то ніхто йому заперечувати не стане. У підсумку, всі чекали зимового трансферного вікна як революції. Хоча підстав начебто великих для таких прогнозів не було - зайвих грошей у нинішнього Трабзонспора немає (ну, відносно), треба було вписуватися в досить жорсткий бюджет.

Розуміючи це, Гюнеш шукав футболістів насамперед дешевих. Закинув сіті на Балкани, насамперед - у Болгарію та Румунію. І спрямував погляди на Україну. За його уявленнями, пишуть турецькі ЗМІ (Fotospor та інші), в Україні триває війна (що, на жаль, правда), і тому гравці рвуться звідти всіма фібрами (що правда не завжди, але часто - так). Плюс грошей там мало, а тому можна оформити трансфери задешево (ось тут старий грунтовно промахнувся).

Гюнеш зосередився на українцях і чомусь вирішив, що найлегше "обібрати" Шахтар. Ну тобто як? Усе-таки для нього якість була теж важливою. Точніше - він намагався знайти оптимальне співвідношення "ціна-якість". Ось із першим українцем, із Батаговим, восени вийшло ідеально. Його пригледіли на Олімпіаді, і він справді показав клас на новому місці, а коштував він туркам менше 2 мільйонів євро. І в січні Гюнеш кинувся на завоювання українського ринку.

Просто далі дешевих покупок уже не вийшло. Спочатку Данила Сікана, а потім Олександра Зубкова довелося брати за 6 мільйонів кожного - в історії клубу дорожче купували лише двічі, та й то вже давненько (у 2009 і 2015). В останні 10 років дорожче 5 мільйонів покупок взагалі не було. Але у двох українців Гюнеш вчепився мертвою хваткою - і клуб спасував перед таким авторитетом. Зрештою, навіщо його запрошували?

Але є межі того, що можуть собі дозволити боси Трабзонспора. І 10 мільйонів за Артема Бондаренка - це було вже занадто. А у Гюнеша був настрій додати до двох "гірників" третього - дуже вони йому всі сподобалися в найкращих матчах Шахтаря в Лізі чемпіонів, та й на зборах він їх спеціально переглядав.

Ну, і був ще варіант із Миколою Шапаренком, але він від самого початку виглядав сумнівним - і сам гравець його не хотів, і знову-таки ціна виявилася для турків непідйомною. У підсумку, Гюнеш все-таки сформував пул українців - можливо, не такий значний, як йому хотілося, але достатній, щоб зробити його ідейним ядром команди.

Але чи зробить? Яка тут перспектива? З огляду на те, що проектом керував сам тренер, можна особливо не сумніватися в тому, що ігровим часом новачків ображено не буде. Хоча, звичайно, можуть втрутитися якісь обставини. Наприклад, Сікан, який приїхав раніше, вже встиг засвітитися у двох матчах, але поки що не дуже яскраво. У першому його поставили на лівий фланг - не профільна для нього позиція. Він відіграв 60 хвилин, потім отримав травму і попросив заміну. У другому спочатку сидів у запасі, був випущений на останні 5 хвилин центрфорвардом. Зубкова відразу поставили в "старт", але теж не на його улюблене місце правого вінгера, а під нападниками. У перерві замінили.

Це поки що ні про що не говорить. Тренер явно шукає для них варіанти, орієнтуючись не стільки на те, як їх використовували в Шахтарі, скільки на власну оцінку їхніх якостей. Що з цього всього виросте, сказати поки що неможливо. Можна тільки побажати, щоб вони вписалися в концепцію Гюнеша. І Сікан, і Зубков їхали до Туреччини з великим бажанням і намагатися точно будуть, принаймні спочатку. Побажаємо їм удачі.