Перемога Арсеналу над Реалом - та що там перемога, розгром! - це не просто один окремо взятий цікавий результат. Це знакова подія, яка свідчить про реальне повернення великого клубу - одного з найвидатніших в історії футболу, насправді. Terrikon.cpm пильно вивчає те, що трапилося, - і бачить у ньому масу багатообіцяючого...

Хтось, може, оскаржить нашу заяву про те, що Арсенал - один із найвидатніших в історії, і приведе як аргумент повну відсутність у "канонірів" перемог у Кубку/Лізі чемпіонів. І це правда. З єврокубками у лондонського клубу дійсно якось хронічно не складається. Це дивно. До 2006 жодного разу вище чвертьфіналу в головному турнірі він не піднімався. Потім вийшов у фінал і ледь там не виграв - але втратив перемогу, віддав її Барселоні. Чудова команда Арсенал Венгера на євроарені постійно спотикалася, а потім перестала бути чудовою, а потім перестала потрапляти до Ліги чемпіонів, а потім - і взагалі до єврокубків.

Перемоги на континентальному рівні в Арсеналу в минулому все ж були, але другорядні. У 1970 - у Кубку ярмарків, попереднику Кубка УЄФА/Ліги чемпіонів. У 1994 - у Кубку володарів кубків. Цей зниклий турнір для Арсеналу взагалі став винятковим - там клуб фігурував тричі, і всі три рази доходив до фіналу (щоправда, двічі там програвав). Але ці перемоги важили не надто багато, і всі це розуміли. А невдачі в Лізі чемпіонів засували "канонірів" на другий план, де їм історично перебувати ну ніяк не належало.

Хоча б тому, що в еволюції футболу Арсенал зіграв видатну роль. Саме тут великим менеджером Гербертом Чепменом було впроваджено революційну систему "дубль ве", завдяки якій атака стала гнучкішою та різнобічнішою, завдаючи захисту небаченого раніше головного болю. Чепмен підготував команду, з якою чотири рази ставав чемпіоном Англії, зокрема тричі поспіль. У ті роки це був європейський еталон, на його прикладі вчилися, з його подачі система "дубль ве" поширилася по всьому світу.

Загалом, в Арсеналу наразі - 13 чемпіонських англійських титулів. Більше - тільки у Манчестер Юнайтед і Ліверпуля. Лондонська команда має гpaндіозні традиції, в її складі грали легендарні футболісти, члени Зали слави англійського футболу Тед Дрейк, Алек Джеймс, Томмі Лоутон, Кліфф Бастін, Алан Болл, Пет Дженнінгс, Тоні Адамс, Девід Сімен... А головного не було. Жодного разу Арсенал не ставав номером один у Європі - не за авторитетом, а формально, після перемоги в головному турнірі континенту.

І ось зараз з'явилася надія, що це буде виправлено.

Що примітного в розгромі Реала? Насамперед - тактична дисципліна "канонірів" і контроль центру поля. Мікель Артета переграв свого колегу Карло Анчелотті в "іграх розуму", що завжди складно. Не будучи таким вже витонченим тактиком, Карло володіє феноменальним умінням реагувати на те, що відбувається, і робити прості, але ефективні контрзаходи. Цього разу - не вийшло, тому що суперник повністю придушив його командними діями.

Арсенал домінував у центрі поля завдяки динамічній грі трійки півзахисників - Деклана Райса, Мартіна Едегора і Томаса Партея. Це дало змогу не тільки виконати нереальне по суті завдання нейтралізації головних зірок Реала (Кіліана Мбаппе, Вінісіуса Жуніора і Джуда Беллінгема), а й створювати постійний тиск. В обороні Арсенал діяв організовано, не давши Реалу реалізувати свої шанси, які все-таки були, особливо в першому таймі.

Ну, і прекрасна командна робота в атаці. Третій гол, забитий Мікелем Меріно - просто маленький шедевр. Він не супроводжувався якимись геніальними соло, але був бездоганний у комбінаційному сенсі. Комплекс простих, проте максимально ефективних дій призвів до точного прострілу Майлза Льюїса-Скеллі, а Меріно холоднокровно в один дотик переправив м'яч у нижній кут. Цей гол остаточно добив Реал, що завжди - подія: бачити деморалізованих людей у цій формі не щороку доводиться.

Тобто, Арсенал своїм постійним тиском прибив суперника ще й психологічно. І ось це - вкрай важлива обставина. Артета створив колектив, який не вважає когось вищим за себе. Ця група товаришів готова з'їсти будь-кого. Можна, звісно, припустити, що такий чудовий менталітет став результатом підтримки переповненого Емірейтс, який вболівав просто фантастично. Але якими б зарядженими не були трибуни, головне все ж - конвертувати цю енергію на поле. Арсеналу це вдалося чудово, і "канонірам" було абсолютно неважливо, що перед ними - найкраща команда Європи. Поки що - найкраща. Поки що - носій титулу переможця Ліги чемпіонів...

Звісно, остаточні висновки робити зарано. Попереду - матч-відповідь на Бернабеу, де Реал вміє творити неймовірне. Але все-таки у вівторок перед світом постав новий Арсенал: потужний, зухвалий, такий, що зневажає авторитети - тому що відчуває себе авторитетом сам. А це означає, що повернення великого клубу відбулося. Арсенал готовий стати найкращим у Європі - тактично, технічно, ментально. І не було кращого способу довести це, поваливши чинного переможця Ліги чемпіонів. І не було кращого варіанту, ніж той, який вийшов на Емірейтс увечері у вівторок, 8 квітня 2025 року...