Журналіст The Athletic Джордж Колкін у своєму матеріалі «Номер два. Навіщо футболу потрібні асистенти і хто насправді ними керує», - надав думку Алана Ширера на проблеми відносин між тренерами і гравцями.

«Згодом усі тренери стикаються з однією проблемою: гравці перестають їх слухати. Я сам не раз бачив це. Уявіть: ви день у день, тиждень за тижнем, місяць за місяцем чуєте одні й ті самі настанови. Не має значення, наскільки тренера люблять, поважають чи бояться - у якийсь момент ви просто починаєте його ігнорувати. Це людська природа», - написав Ширер.

Далі Колкін міркує, що навіть найбільші тренери стикаються з подібною проблемою.

«Гвардіола – один із найбільших тренерів в історії. Але навіть найвидатніші втомлюються. І команди втомлюються від них. Звичайне рішення – оновлення складу. Але не менш важливим є і освіження тренерського штабу.

Сер Алекс Фергюсон володів цим мистецтвом досконало. Він не просто змінював гравців, він регулярно оновлював та штаб – вводив нові голоси, нові погляди. У різні роки його помічниками були Браян Кідд, Стів Макларен, Майк Фелан і Карлуш Кейруш – і кожен із них залишив слід», - пише журналіст.

Свою думку він підтримав цитатою одного з керівників клубу Прем'єр-ліги: «Групове мислення – це хвороба. Фергюсон та Гвардіола розуміли це. Вони струшували свою систему. Іноді – жорстоко».

«Але це розкіш, доступна не всім. Середня тривалість кар'єри головного тренера в англійських лігах – 1,63 року. Більшість просто не доживає до стадії, коли оновлення голосів стає можливим. Ось чому, якщо в тебе все ж таки є можливість - потрібен помічник, який не просто погоджується з усім, але може бути каталізатором змін», - резюмує Колкін.