В історії Шахтаря значиться виграш Кубка сезону - в 1984 році, коли "гірникам" вдалося обіграти Дніпро і взяти трофей, рівнозначний нинішньому Суперкубку України. Але було ще дві спроби, про які майже не говорять, тому що вони виявилися невдалими - хоча обидва рази Шахтар поступався в запеклій боротьбі. І сьогодні Terrikon.com згадує про ці безуспішні, але все одно по-своєму славні спроби...

Рік 1981: промах Старухіна

Перший розіграш Кубка сезону СРСР відбувся в 1977 році, в листопаді, в кінці сезону - московське Динамо виграло тоді у київських одноклубників. Ніякого продовження не було - досвід визнали сумнівним, позитивного резонансу не отримав. Ідею відклали на чотири роки. А в 1981 році несподівано реанімували, вважаючи, що таке шоу все-таки буде корисним, тільки влаштовувати його треба на початку року, щоб "розігріти" сезон, подарувати видовище вболівальникам, які за зиму скучили за футболом високого рівня. І Кубок сезону реанімували.

Чемпіоном СРСР у 1980 році стало Динамо Київ, володарем Кубка країни - Шахтар. Їх і звели в суперечці за відроджений трофей.

Тоді було модно проводити ранні матчі в Криму. Багато клубів приймали там своїх єврокубкових суперників, коли зима ще не зовсім відступала. Ось і Кубок сезону-1981 розігрували в Сімферополі. Стадіон був повний - ну ще б пак, футбол такого класу Крим бачив все-таки не кожен день. І гра вийшла.

Динамо виглядало краще, енергійніше, осмисленіше, але Шахтар поступатися не збирався, борючись просто несамовито. Київських зірок тримали щільно, не шкодуючи ні своїх ніг, ні чужих. В одному з проривів отримав своє, наприклад, Володимир Бессонов. Штрафний за цей фол з лівого флангу виконував Леонід Буряк - і закрутив хитро, у своєму стилі, на дальню штангу, де вище за всіх вистрибнув Олександр Бойко, й головою послав м'яч у ворота Віктора Чанова.

Це сталося на 41-й хвилині. А на 52-й хвилині Шахтар відігрався. Гольовий пас віддавав Віталій Старухін, завершував вийшовший на заміну молодий Сергій Кравченко, але, в принципі, голу цілком могло не бути, якби не явна помилка київського воротаря Юрія Роменського. Більше голів у цьому матчі не забивалося, і чим ближче до кінця, тим менше старалися суперники, із задоволенням перенісши з'ясування стосунків на серію пенальті.

Ну, а в ній перший же удар Шахтаря виявився невдалим, причому автором фейлу виявився, за класикою, кращий бомбардир - удар Старухіна відбив Роменський, ніби виправляючись за промах на 52-й хвилині. Всі інші свої спроби реалізували - і у донеччан, і у киян. Так Динамо виграло свій перший Кубок сезону.

Цікаво, що авторами голів стали батьки майбутніх футболістів, добре всім відомих. Денис Бойко - в минулому популярний воротар, а нині - успішний ютубер. Сергій Кравченко-молодший - відмінний півзахисник, екс-гравець збірної України, нині - асистент Руслана Ротаня в Поліссі.

Рік 1986: подвиг Чанова

П'ять років по тому все повторилося. Ну, принаймні - загальний сюжет: та сама пара, нічия в основний і додатковий час, серія пенальті і перемога киян. Але нюанси були зовсім інші.

Почнемо з того, що матч проходив у Києві, на Республіканському стадіоні. Чому Динамо дали таку початкову перевагу, зрозуміти важко. Кращий клуб країни тоді взагалі такого не потребував: був на прекрасному ходу, стрімко мчав до другої перемоги в Кубку кубків. У Шахтаря, навпаки, йшла перебудова: прийшов новий тренер, який почав ліпити команду на свій лад. Тренера звали Олег Базилевич. А на чолі Динамо, зрозуміло, стояв Валерій Лобановський. Два старих друга після деякої перерви зустрілися ось таким чином.

Незважаючи ні на які обставини, динамівці рахунок відкрити до перерви не змогли, а на 54-й хвилині й зовсім пропустили після удару Михайла Соколовського, який, до речі, їм раніше не забивав ніколи. Шахтар стояв на смерть - і хто знає, може, і вистояв би до кінця, але на 73-й хвилині блиснув Олександр Щербаков, який вийшов на заміну. Його щойно взяли з Чорноморця, де він славився технікою - і новачок показав себе у всій красі перед 65 тисячами київських (і, напевно, не тільки) уболівальників. Отримавши передачу біля штрафного, він перекинув м'яч через захисника, який забарився, і другим дотиком відправив його в сітку.

Матч перейшов в екстратайм, де команди не особливо ризикували, а вже в самому кінці скористався своїм шансом Сергій Кравченко, який відзначився у своєму черговому Кубку сезону. До кінця залишалося три хвилини, і комусь здалося, що гра зроблена. Але кияни буквально злетіли - а в тому сезоні в такому стані вони були просто страшні. І вже в наступній атаці зрівняли рахунок - зробив це Вадим Євтушенко, який теж вийшов на заміну.

І знову долю призу вирішувала серія пенальті. А в ній київський воротар Чанов, який раніше грав за Донецьк, відбив один за одним три (!) удари своїх колишніх одноклубників - Олексія Варнавського, Сергія Кравченка та Віктора Грачова. Кожен з тих, хто бив, був Віктору добре знайомий, і жоден не зміг його обдурити...

Ось так завершилася ця драма у двох актах про героїчний донецький опір, про безжалісний київський клас і про те, що пенальті, буває, з лотереї перетворюється на злий рок...