З Динамо дійсно відбувається щось безпрецедентне. 6-е місце в турнірній таблиці УПЛ після 13 матчів - коли таке можна було собі уявити?

Відставання від Шахтаря - 10 очок, і тут вже не про боротьбу за чемпіонство треба думати, а про збереження репутації. Terrikon.com аналізує те, що відбувається, намагаючись все-таки якось це усвідомити...

Поразка від Колоса стала третьою поспіль для Динамо. Такого в історії клубу ще ніколи не було - принаймні, в українській історії. А якщо додати до цього серію з п'яти поспіль нічиїх, що сталася трохи раніше (теж безпрецедентну), то виходить вже величезний відрізок, протягом якого кияни майже постійно втрачають очки. Дійсно, починаючи з 5-го туру, з 13 вересня, чемпіон країни зіграв 5 матчів внічию, 3 програв і лише раз (!) виграв. Згадувати цю чорну осінь вболівальники будуть ще довго.

Досі найкатастрофічніші відрізки в історії клубу тривали значно менше. У сезоні 2007/08, на самому старті Динамо зробило три нічиї, а потім ще й програло. Але тут же зуміло взяти себе в руки і нав'язати Шахтарю боротьбу за титул (хоч і безуспішну, в кінцевому підсумку). Рівно через десять років, у сезоні 2017/18 провал стався теж восени - у вересні-жовтні: дві нічиї, поразка і ще дві нічиї (програли, до речі, Чорноморцю, який згодом вилетів з УПЛ). Ця п'ятиматчева безвиграшна серія коштувала їм чемпіонства, хоча на фініші Шахтар ледь не наздогнали.

Такі мінорні відрізки, загалом, можна перерахувати на пальцях однієї руки, і ще вільні пальці залишаться. Навіть у найневдалішому сезоні 2013/14, посівши 4-те місце, кияни не допускали таких тривалих провалів. Було дві поразки поспіль. Була рекордна кількість поразок за результатами всього чемпіонату - 7. Але ці невдачі все-таки перемежовувалися регулярними перемогами. Команду постійно лихоманило, але не виникало відчуття чогось катастрофічно-небувалого. Зараз саме таке відчуття і є.

Ну і, зрештою, 6-те місце в середині чемпіонату - теж нечувана історія. На старті Динамо могло провалюватися і в другу десятку, траплялося. Але ось щоб в самий розпал сезону впасти настільки низько - це так, феномен і прецедент.

При цьому Динамо ще й пропускає дивно багато - вже 18 м'ячів "наловив" Руслан Нещерет. Про його нестабільність писали не раз, і коли команду залишав Георгій Бущан, побоювалися, що з Нещеретом буде біда. І хоча у цього воротаря трапляються вдалі дні, і часом він демонструє героїчну реакцію, гармонії в його діях дійсно немає.

Втім, звалювати все на нього одного теж було б неправильно. Динамівська лінія оборони виглядає парадоксально нестабільною, хоча в ній грають гравці високого класу, в тому числі "збірники". Тільки ось разом все це не працює. Іноді виникає відчуття, що до кінця матчу захисники смертельно втомлюються - і що Олександру Шовковському потрібно їх терміново міняти, настільки вони перестають встигати за розвитком подій. Причому складні завдання перед ними примудряються ставити навіть не Полісся з Кривбасом, а Оболонь з Олександрією.

Сам Шовковський справляє дивне враження. Він ніби підхопив "вірус Пушича" - команда, з якою він ще недавно справлявся, яка під його керівництвом завоювала титул і виглядала дуже жваво, раптом перестала підкорятися його керівництву. На бунт гравців, на "злив" це все-таки не схоже, але абсолютно очевидно, що тренер і підлеглі йому футболісти втратили контакт. Чому, важко зрозуміти, не знаючи нюансів. Люди, досить обізнані в клубних справах, пишуть, що у Шовковського занадто авторитарний стиль управління, який заважає встановити з гравцями хороші людські стосунки. Що ж, і таке буває.

Причини можуть бути різні, а підсумок очевидний: Динамо стало командою трьох "без": без ідеї, без лідера, без характеру. Один відрізок матчу воно обов'язково провалює, і судомні спроби врятувати ситуацію часто призводять до того, що проблема тільки поглиблюється. Тут працює ще й психологія. До перемоги над Динамо завжди всі прагнули - це було престижно, та й хороші преміальні зазвичай приносило. Але раніше сама можливість перемоги була десь на межі можливого, в неї не особливо вірилося. Зараз, за влучним зауваженням одного експерта, великий клуб нагадує пораненого лева, якого кожен норовить добити - і виходить на гру зовсім з іншим настроєм, розуміючи: тут очки взяти цілком реально, тому що багатьом іншим це вже вдалося. І грають сміливо, розкуто і самовіддано.

Після гри з Колосом Владислав Кабаєв визнавав, що "багато боротьби та підбирань ми програли". Він не назвав причину - а вона здається очевидною. Просто суперник був більше готовий боротися і навіть битися на полі. Тому і до м'яча постійно встигав раніше.

Динамо зараз схоже на великого гонщика Міхаеля Шумахера в кінці кар'єри, коли його на проблемному боліді Mercedes обганяли всі, кому не лінь - типовий "поранений лев". Спостерігати за цим було боляче навіть тим, хто Шумахера терпіти не міг. Ось і Динамо зараз викликає лише жалість. Гравці намагаються давати бадьорі інтерв'ю і запевняють, що команда ще повернеться і дасть всім прикурити. І добре б. Тому що таке Динамо, як зараз, нам не потрібно. З ним просто нецікаво.