Манчестер Юнайтед оголосив про підписання чергового головного тренера. І нехай він спочатку тимчасовий, все одно на нього дивляться, як на рятівника. На чергового месію. Ну, а раптом? Раптом вперше за 13 років МЮ отримає лідера, який зможе вперше з часів сера Алекса зробити МЮ великим знову?

Terrikon.com згадує ці 13 років і аналізує причини невдач цих тренерів, таких різних і таких схожих у своєму "диявольському обломі"...

Девід Мойес

Ера Алекса Фергюсона закінчилася в травні 2013 року. Його спадкоємцем був обраний Девід Мойес - неймовірно перспективний тренер Евертона протягом 11 років, який піднімав "ірисок" навіть в зону Ліги чемпіонів, але в підсумку так і не зумів принести їм хоча б один титул. Але його тричі визнавали кращим тренером АПЛ, і вірилося, що, отримавши в руки ресурси топ-клубу, він без зусиль зробить це і гідно продовжить справу сера Алекса. Тим більше, що той сам вибрав собі наступника, сказавши: "Ми з ним зроблені з одного тіста". І тим більше, що обидва народилися в Глазго.

Але саме за Мойеса почався розвал великого клубу. Команда повністю вийшла з-під контролю, футбол був жахливим, вдома з рахунком 0:3 програли Ліверпулю і землякам з Сіті. Ідеальна банда сера Алекса пройшла свій пік - по суті, він залишив Мойесу відпрацьований капітал. Результат: незважаючи на шестирічний контракт, новий тренер був звільнений через 10 місяців. З тих пір у нього так нічого і не вийшло.

Луї ван Гал

Всі сходилися на тому, що МЮ потрібен топ-тренер. І його отримали в особі Луї ван Галя. Він протримався два роки - з травня 2014 по травень 2016. Результати покращилися в порівнянні з Мойесом, але до величі було так само далеко. Диктаторський стиль нідерландця виявився абсолютно недоречним в МЮ, де звикли до того, що внутрішньокомандна дисципліна поєднується з душевною атмосферою в колективі. Луї цього не вмів і не хотів. У підсумку - повний розрив з роздягальнею, епічна сварка з Анхелем Ді Марією і нелюбов трибун, для яких він не був достатньо харизматичним і близьким.

На прощання він виграв Кубок Англії, і це все, чим він поповнив клубний музей. Його відхід мало в кого викликав жаль. Він не вловив "диявольський" дух, той нестримний манчестерський драйв, вогонь якого так вмів підтримувати сер Алекс. Його нудний футбол з великою кількістю пасів дратував Олд Траффорд. Сумний досвід з МЮ так вплинув на 65-річного тренера, що він одразу ж зав'язав з кар'єрою.

Жозе Моурінью

Його кандидатура серйозно обговорювалася ще у 2013 році, але говорили, що тоді різко заперечував сер Алекс, стверджуючи, що футбол португальця - абсолютно не "диявольський". Злі язики подейкували: старий просто боїться, що Моурінью затьмарить його. У підсумку, неминуче сталося, і велика людина через три роки все-таки опинилася на Олд Траффорд, куди, за його зізнанням, він завжди прагнув потрапити.

Команда була в повному розброді, і Жозе відразу почав наводити свої порядки. У нього є талант: швидко створити в колективі гарний настрій. Він наповнив роздягальню людьми, взятими за його ініціативою, серед них, перш за все - Златан Ібрагімович і Поль Погба. За його керівництва заграли деякі молоді вихованці клубу, такі як Джессі Лінгард і Маркус Решфорд. Команда виглядала добре, в першому ж сезоні виграла Суперкубок Англії, Кубок футбольної ліги та Лігу Європи. У наступному сезоні вперше з часів Фергюссона "дияволи" стали віце-чемпіонами. Але сезон 2018/19 почався жахливо, команда скотилася вниз турнірної таблиці. До того ж, далася взнаки стара біда Жозе - він почав конфліктувати з тим, кого сам і пригрів. Ситуація в команді загострилася до межі, і Жозе вигнали, причому він пішов з показником перемог 58,3 відсотка - найкращим після сера Алекса. По суті, це був занепад кар'єри: після МЮ в трьох клубах Моурінью зміг виграти лише жалюгідну Лігу конференцій з Ромою.

Уле-Гуннар Сульшер

Втомившись від великих, МЮ вирішив зробити ставку на новачка, але в дошку свого - норвежця Сульшера, якого обожнювали трибуни і який був наскрізь просякнутий "диявольським" духом. Ентузіазму йому не бракувало, і він почав ураганно: 8 перемог у 8 матчах, перший такий випадок в історії клубу. Після цього його тимчасовий контракт був швидко переоформлений на постійний - і в наступних 10 матчах сезону 2018/19 команда здобула всього 2 перемоги в 10 матчах. Проте його залишили, підтримали, обігріли та висловили довіру.

В принципі, результати в наступних сезонах АПЛ були цілком прийнятними - 2-е і 3-е місця. Але при цьому, Сульшер не мав чіткої домінуючої моделі гри. МЮ більше діяв на контратаках, відсиджуючись в обороні, що Олд Траффорд сприймав як приниження. Гравцям Сульшер дав занадто багато свободи, будучи в цьому досконалим антиподом ван Галю. Остаточно все зіпсував прихід Кріштіану Роналду, який встановив в роздягальні свої закони. Сульшер перестав бути авторитетом, і такий, наприклад, бунтівник, як Лінгард, продемонстрував презирство до тренера, приєднавшись в соцмережах до хештегу #OleOut. Послідував обвал результатів - і Уле "пішли". Важко морально поранений, норвежець більше трьох років зализував рани - і не факт, що тепер взагалі зможе відновити віру в себе.

Ерік тен Хаг

Наступною надією МЮ став нідерландець тен Хаг, який мав чудову європейську репутацію - він створив чергову переможну версію молодого Аякса, який дотягнув до півфіналу Ліги чемпіонів у 2019 році. Він був прихильником видовищного атакуючого футболу - те, що потрібно для манчестерської публіки. Він і в МЮ дещо виграв, на відміну від Сульшера - Кубок англійської ліги в 2023, Кубок Англії в 2024. Він тричі визнавався тренером місяця в АПЛ. Але відродження команди не дочекалися і від нього.

У його особі клуб отримав чергового "генерала" з Нідерландів, занадто жорсткого і непримиренного у відносинах, від чого постраждав і змушений був піти навіть Кріштіану. Але конфлікти відбувалися і з іншими, а розбіжності з Девідом Де Хеа і зовсім ні в які ворота не лізли. Виявивши свій клуб на 14-му місці в розпал сезону 2024/25, власники вказали тен Хагу на двері. У цей момент на Олд Траффорд його любили тільки асистенти головного тренера, та й то не всі. І поки утвердитися знову йому не вдалося: спроба з Байєром обернулася повним фіаско, конфліктом з усіма і відходом через два місяці.

Рубен Аморім

Аморіма взяли теж після вражаючих домашніх успіхів - Спортинг з ним перетворився на португальського гегемона з прекрасно налагодженою командною грою. Нічого такого продемонструвати в Манчестері з ходу він не зміг. Втім, один сезон йому давали на адаптацію, щоб влітку 2025 року він зміг сформувати команду на свій смак. Але саме це і стало точкою неповернення. Клуб відмовився купувати кількох улюблених ним гравців, і на тлі цього тренер вщент посварився зі спортивним директором Джейсоном Вілкоксом.

Ніякого прогресу в грі команди не відбулося і в новому сезоні. І хоча в жовтні 2025 року Аморіма визнали тренером місяця в АПЛ, змінити це вже нічого не могло. Особливо після того, як він виступив з публічною критикою керівництва. І ось на наших очах він пішов, щоб, можливо, поповнити список тренерів, чию кар'єру прихлопнув зачарований Юнайтед...