Ніхто не знає, кого призначать наступним головним тренером збірної України. Здається, цього зараз не знає ані Андрій Шевченко, ані інші керівники національного футболу. Після безладного розгрому команди у матчі проти Швеції зараз усіх охопило одне почуття: так жити не можна.

Але Terrikon.com намагається вгамувати емоції і, по можливості, спокійно подумати над тим, який тренер нам потрібен...

У післяматчевому ефірі спеціально запрошений експерт Олександр Головко сказав дуже прості й точні слова: "Програли погано". Це правда. Програти можна по-різному: можна так, що нікому не вийде дорікнути команді. На жаль, але шведам ми поступилися зовсім інакше. Не показавши майже нічого з того, чого очікували вболівальники і на що вони мали право сподіватися, виходячи з теоретичного класу зібраних футболістів.

Перед матчем багато писали про те, що ця гра має для всіх колосальне значення і вимагає особливого настрою та граничної концентрації. Нічого такого не було видно. Одразу кілька ключових гравців показали абсолютно незрозумілу гру. Ці дитячі позиційні помилки, ці паси в нікуди... Ілля Забарний, Віктор Циганков, Георгій Судаков, Олександр Зубков, Владислав Ванат… Список можна було б продовжити, але який сенс? Збірна вийшла на "матч життя" розбалансованою і незібраною, ніби з ними напередодні попрацював якийсь ворожий психолог.

Збірній України потрібен тренер, який тримає руку на пульсі команди, керує процесами, що відбуваються в ній, може вкласти в голови та душі підопічних те, що вимагає ситуація. Цього в матчі зі Швецією й близько не було. Більше того: цього не було всі ті місяці, що Ребров провів біля керма. Скільки разів ми бачили одну й ту саму картину: команда ніби й біжить, і думає, але все це в кінцевому підсумку не працює, розсипається, не складається в щось цілісне.

Скільки разів ми бачили, як збірна України провалює перший тайм і на неймовірних зубах витягує другий. Те саме — з турнірними сюжетами: безглузді, незрозумілі провали — і потім шалені спроби врятувати ситуацію в наступних матчах. Іноді вдавалося, іноді ні. Ось так — і вся гра...

Збірній України потрібен тренер, здатний впровадити в ній свою модель футболу. За часів Реброва команда не мала свого обличчя, не виробила власного оригінального стилю гри, не розуміла, як використовувати свої сильні сторони. У що вона грала всі ці місяці, за великим рахунком, так і залишилося загадкою. Суперник, який виходив проти неї з чітким планом — нехай навіть дуже простим — міг поставити перед нею нерозв'язні завдання. Шведи, наприклад, детально вивчили Україну, це було видно по тому, як вони з перших же хвилин "накривали" Забарного з Бондарем, як "розривали" правий фланг нашої оборони, як залізно цементували середню зону, як насичували свою оборону, перетворюючи її на непрохідне болото. Грем Поттер придумав план — і зміг змусити гравців його успішно реалізувати. Ось з цим у суперника проблем не спостерігалося взагалі — грамотна, дисциплінована команда, підпорядкована єдиному задуму.

Було б смішно, якби Україні вдалося "відскочити" завдяки автоголу суперника — пам'ятаєте, у першому таймі трапився такий епізод? Це стало б демонстрацією власної безсилості, коли сам нічого зробити не можеш, сподіваючись лише на помилку опонента. Так може трапитися якась шалена перемога. Так ніколи не досягнеш стабільного результату. Збірній України потрібен тренер, який навчить її тримати свою долю у своїх руках, а не покладатися на попутний вітер і розташування зірок.

Іронічно, що єдиний гол — і то в той момент, коли це вже нічого не вирішувало — забив абсолютний новачок нашої команди Матвій Пономаренко. Це виглядало як знущання над усіма тренерськими розрахунками. Молодий бомбардир, який зараз перебуває у блискучій формі, був викликаний Ребровим на тлі палкого бажання футбольної громадськості побачити його таланти на міжнародному рівні. І він показав, що така ставка може спрацювати. Але, сказавши «А», Ребров не наважився сказати «Б». Він не виставив Пономаренка в стартовий склад. Можливо, і правильно — молодий форвард міг просто згоріти в цьому граничному напруженні сутички, в якій помилка була смертельною. Але міг і стати непереможним джокером — з його вмінням штовхатися, зі спортивною нахабністю та лютою націленістю на ворота Пономаренко виглядав більш адекватною фігурою, ніж Ванат, чия техніка та швидкість нічого не давали у щільних оборонних шведських рядах.

Збірній України потрібен тренер, який не боїться робити ризиковані ходи, але робить це продумано, розуміючи, заради чого ризикує. Тренер, вибір гравців у якого зрозумілий, логічний і ефективний.

Час підводити риску під цією статтею і під цим періодом в історії збірної. Ми намалювали ідеальний портрет тренера, про якого зараз мріє вся Україна. Склавши разом усі ці "хотiлки", ми побачимо... Кого? Кожен — свого фаворита, здатного очолити збірну після Реброва і зробити з неї те, чого не зміг нинішній тренер. Зараз усіх переповнюють емоції — але рішення про наступне призначення має бути абсолютно безпристрасним. Не таким, яким воно було, коли призначали самого Реброва...