Сьогодні матчем проти Албанії збірна України завершує черговий цикл свого існування. І незалежно від того, як вирішиться доля Сергія Реброва, — вже не буде так, як було останні два роки. А ось як буде — це інше питання. І що потрібно для нормального життя — теж.

Terrikon.com розмірковує на цю тему, відштовхуючись від теорії про роль особистості в історії...

Чому Україна дійшла до такого стану, який ми побачили в матчі зі Швецією? Пояснень можна дати скільки завгодно, але варто прислухатися до самих гравців, які скаржилися на брак лідерського драйву в роздягальні. Це ми так ввічливо формулюємо. Роман Яремчук після матчу висловився жорсткіше: "Нікого не хочу образити – роздягальня "мертва". Я думаю, це просто відсутність особистостей у роздягальні". Сам він зізнається, що хотів би підбадьорити товаришів по команді, але, на жаль, не володіє необхідними якостями. А без них у цій справі ніяк. Без них лідера не вийде. Сам Яремчук – безумовно, боєць. Як, наприклад, і Віталій Миколенко, який був одним із небагатьох, хто боровся, намагаючись хоч якось звести ігрові кінці з кінцями. І на те, щоб дати чесну оцінку проваленому матчу як "позориську", характеру у нього в мікс-зоні вистачило (спеціально прийшов!). І він, і Яремчук знають, як мотивувати себе. А ось інших — ні. Для цього потрібна окрема енергетика й окремі слова.

Здавалося, що саме це притаманно Іллі Забарному. І здавалося природним, коли він з’явився на екрані з капітанською пов’язкою на руці. А в підсумку Забарний виявився одним із головних невдах матчу. Він не те що інших — навіть себе не зміг належним чином налаштувати на одну з найважливіших ігор у кар’єрі. Як і Віктор Циганков — ще один кандидат у потенційні лідери, людина з величезним досвідом, він іноді віддавав такі дивно бездарні паси, немислимі для себе, що просто дивуватися залишалося.

Ось так і вийшло, що в цьому складі збірної лідерів просто не знайшлося. І рука злісної долі тут явно відчувається — адже це ж треба, щоб були відсутні відразу три гравці, які якраз наділені лідерськими якостями в потрібному обсязі. Йдеться про Олександра Зінченка, Руслана Малиновського та Миколу Матвієнко.

Зінченко в цьому сенсі людина взагалі унікальна. Грає він не завжди на тому рівні, за який викликають до збірної, але в роздягальні абсолютно незамінний. Він примудрявся керувати навіть в Арсеналі, де на дефіцит харизми ніколи не скаржилися. У збірній розсипані ним іскри працюють ідеально, їх нічим не замінити. Він — з тих, хто вміє одним словом розвернути ситуацію на 180 градусів.

Матвієнко — людина іншого типу, не така яскрава, але з характером, можливо, навіть міцнішим. Це приклад небагатослівного лідера, поруч із яким не станеш грати на півсили, скаржитися на погане поле, погану погоду та інші обставини. Це природжений капітан.

Малиновський із своїми 70 матчами за збірну має величезний авторитет як один із головних архітекторів гри, як один із головних ветеранів, який дебютував у збірній ще за часів Михайла Фоменка — тобто, з точки зору нинішньої молоді, у доісторичні часи. Кожен із цих трьох розуміє суть гри на національному рівні вже шкірою, знає, що потрібно зробити, якщо справи йдуть так чи інакше. І треба ж було статися, що всі троє виявилися недоступними в найпотрібніший момент!

Ми хочемо сказати, що слова Яремчука про "мертву роздягальню" — це не вирок узагалі цьому складу збірної, а просто відображення певного збігу обставин. Зараз, на емоціях після шведської катастрофи, здається, що збірну потрібно перебрати заново, з якихось нових гвинтиків. Але українські футболісти, які минулого четверга упустили свого журавля, не погані самі по собі. Поганою виявилася команда, яку з них склали і в якій не виявилося внутрішньої сили. Чому — нам зі сторони ніколи повністю не розібратися. Але, залишаючи осторонь першопричини, завжди приховані в кулуарах, ще раз констатуємо результат: команда грала без характеру, мляво, розхлябано, і не знайшлося в ній нікого, хто зміг би змінити хід цієї битви.

У поганому результаті завжди винен тренер, бо інакше не буває — саме на ньому лежить головна відповідальність за результат. Але це трохи інша історія. Розбиратися з Ребровим має УАФ, яка його призначила, і якщо їй подобається те, що відбувається зі збірною, то нехай так і буде. Хоча, звичайно, боляче дивитися на те, як команда тоне, а тренер стоїть на березі з видом не те щоб байдужим, а з якимось відстороненим, ніби просто не усвідомлює того, що відбувається.

Але хай там як з тренером. Повернемося до питання, яке ми обговорюємо. Збірна України, безумовно, має своїх лідерів. Але в хорошій команді вони природним чином розподілені так, що знайдуться в будь-якому варіанті складу. Навіть якщо одночасно вибуває кілька моральних авторитетів. Якщо раптом виходить варіант складу, в якому лідер відсутній — значить, з командою не все гаразд. І ось над цим варто працювати тренеру надалі. Цьому, якщо він у принципі здатний вирішувати подібні завдання. Або наступному, якщо УАФ зважиться його призначити — ну а раптом?