Сьогодні у Франції заплановано презентацію Зінедіна Зідана на посаді головного тренера збірної Франції. Це відбувається на тлі нещодавнього призначення Юргена Клоппа до Бундестіму. У підсумку ми маємо цілий тренд — повернення видатних тренерів, причому не в клуби, а в збірні. Terrikon.com аналізує ситуацію...

Було б просто чудово, якби ще й Пеп Гвардіола погодився на пропозицію італійської федерації. Але каталонський геній відмовився — хоче рік відпочити й побути з родиною. Втім, і без нього картина виходить досить яскравою.

Великий для відродження

Юрген Клопп приходить у збірну Німеччини, виснажену небувалими в її історії невдачами. Після перемоги на чемпіонаті світу-2014 — майже суцільні провали, у всякому разі — жодного титулу більше: півфінал Євро-2016, невихід із групи на ЧС-2018, 1/8 фіналу на Євро-2020, невихід із групи на ЧС-2022, 1/4 фіналу на Євро-2024, 1/16 фіналу на ЧС-2026. Такого безславного періоду в історії Бундестіму ще ніколи не було.

Команда під керівництвом Юліана Нагельсманна не стала кращою чи гіршою, ніж була до нього — просто змінилися критерії оцінки кризи. Німці перестали демонструвати свій непохитний характер, втратили здатність перемагати завдяки "залізній" обороні й остаточно заплуталися в пошуках лідера, здатного витягнути команду з будь-якої халепи. Власне, Бундестім взагалі втратив обличчя. Відновлення його й стає головним завданням Клоппа.

Він одразу ж почав діяти в цьому дусі, заявивши, що створює команду з нуля і нікому в ній місце не гарантоване. Це символічно. Класних гравців у нинішній Німеччині вистачає — що б там не говорили розчаровані оглядачі під впливом емоцій. Клопп хоче змусити їх вигризати місце у збірній. Ну, а якщо ні — залучатиме молодь, адже він чудово вміє мотивувати майбутніх зірок, надаючи їм шанси.

Від збірної Клоппа очікують, що вона почне грати в його стилі: із силовим і гіперактивним гегенпресингом та жорстким балансом у лініях, із швидким переходом від оборони до атаки на максимальних швидкостях. Клопп — людина з переможною концепцією, яка довела свою ефективність. Його Німеччина має повернути собі здатність перемагати, граючи у свій футбол, незважаючи на те, як грає суперник. Німеччина має знову стати Німеччиною — саме такий сенс вкладають у це призначення керівники національного футболу.

Аналогічне завдання стоїть перед Італією — ще однією великою футбольною нацією, яка впала в нікчемність. Три поспіль пропущені чемпіонати світу — це занадто для чотириразового чемпіона світу. Тут теж потрібна шокова терапія, потрібна революція, і дуже шкода, що її відмовився проводити Гвардіола. Яка б це була битва титанів на рівні збірних! Сьогодні Італія має визначитися з новим наставником "скуадри адзурри". Коло кандидатів відоме. На жаль, у ньому немає Паоло Мальдіні, та й навряд чи це може статися з огляду на останні події. Тим часом він — просто ідеальна фігура для завдання по-справжньому струсити Італію. Повна відсутність тренерського досвіду — це, звичайно, мінус, але в іншому — ціла купа плюсів: авторитет, харизма, футбольний інтелект. У лідери революції потрібні саме такі люди — з величезним авторитетом і величезною енергією. Тільки такі й здатні змінювати траєкторію історії.

Великий для відродження

У Зінедіна Зідана місія кардинально відрізняється. Він бере під своє керівництво команду, яка ледь не стала чемпіоном світу, з традицією доходити щонайменше до півфіналу великих турнірів, з переможним менталітетом і групою гравців найвищого класу, особливо в атакувальній лінії — можливо, найкращої у світі на даний момент. Тут зміна тренера відбувається не через невдачі, а просто тому, що Дешам більше не може. На зміну йому приходить чудово відпочивша (5 років відпустки!) легенда, на повернення якої чекала вся нація.

Завдання Зідана — залишивши Францію переможною, зробити її цікавою. Дешама звинувачували в надмірному прагматизмі, у відсутності видовищності. Стиль Зідана — інший футбол, більш яскравий. У Реалі він демонстрував дивовижну ефективність (11 титулів за 4 з половиною роки роботи, зокрема — небачені раніше 3 поспіль перемоги в Лізі чемпіонів) при елегантному й технічному стилі. Безшабашного футболу від нього, звісно, чекати не варто. Його кредо — витончена позиційна гра, контратака з чітким розумінням того, хто і що робить. Від Зідана чекають, що Франція знову стане красивою.

Втім, головним умінням Зідана на чолі Реала залишалася не вірність стилю, а вміння пристосовуватися. Він, як ніхто інший, умів реагувати на те, що відбувалося, його заміни вражали доречністю та ефективністю. Він умів швидко відмовитися від плану на гру, якщо план не працював, і тут же, "на колинці", придумати щось інше.

Хто знає, чим закінчився б недавній півфінал Іспанія — Франція, якби "Ле бле" очолював Зізу? Дешам виявився недостатньо гнучким, щоб придумати тактику проти нищівної системи Луїса де ла Фуенте. Зідан у свій час міг звести нанівець будь-яку систему. Не завжди, звичайно, це вдавалося — але частіше так, ніж ні. Він приймає збірну Франції у відмінній формі. Але від нього чекають не продовження історії, а чогось на кшталт "нової золотої ери" національного футболу. Повернення до тих чарівних часів, коли він був лідером не на лаві запасних, а на полі.

Щось подібне має зробити, до речі, збірна Нідерландів. У неї й на чемпіонаті світу був чудовий склад, здатний вирішувати будь-які завдання — збалансований, потужний, глибокий. І вони майже виграли у Марокко. Не вистачило везіння та сміливості. Рональд Куман зколотив команду, але сам же й поховав її неприродним боязким футболом у 1/16 фіналу. Куман пішов — і Нідерландам тепер потрібен хтось не менш авторитетний, але більш чарівний. Хтось на кшталт Франка Райкарда, наприклад. Згадайте, яку естетичну й водночас переможну Барселону він створив у середині нульових! Такими Нідерланди завжди й були в найкращі часи, поєднуючи красу й результат. Ну так, Райкаард уже 13 років — не при справах. Але якщо вже вдалося реанімувати Клоппа і Зідана — може, варто продовжити?