Шахтар провів вересень на стовідсотковому рівні: 3 перемоги в 3 матчах УПЛ. Втім, для нього в чемпіонатах України це не рідкість: "гірники" не раз починали осінь саме так, а, наприклад, у вересні 2012 року взагалі здобули 6 перемог із 6. Але ось у старі часи, у чемпіонаті СРСР, з цим було набагато складніше, і осінь часто приносила розчарування. Та найсильніше сталося у 1979 році, і Terrikon.com згадує у цьому зв’язку один фатальний матч...

Це був фантастичний сезон для Шахтаря, особливо його перша половина. Команда, ослаблена в міжсезоння деякими серйозними втратами, зібралася — і виграла перше коло. Щоправда, у серпні після поразки від київського Динамо (0:2) відступила на друге місце, пропустивши Спартак, але все одно залишалася реальним претендентом на "золото". Більш ніж реальним. На своє перше союзне "золото".

Так усе й тривало до того самого дня, про який піде наша розповідь...

23 вересня 1979 року Шахтар за розкладом мав грати в Баку проти місцевого Нефтчі на місцевому ж Республіканському стадіоні. На той момент донецький клуб поступався Спартаку 2 очки і не мав права програвати. Та, здавалося б, і не мав би — суперник посідав 14-те місце, втрачаючи очки направо й наліво. Але був нюанс. На своєму полі Нефтчі час від часу творив дива. Наприклад, трохи раніше в тому ж сезоні виграв у могутнього тбіліського Динамо, чемпіона країни (3:1).

У Баку була дуже специфічна публіка. Як казав про неї легендарний арбітр Тофік Бахрамов: "Бакинців краще не дратувати — вони стануть злішими, ніж тбілісці". Азербайджанці відрізнялися (напевно, і зараз відрізняються) гарячим характером, але вміли приховувати його під маскою спокою, контролювати емоції. Так могло тривати до нескінченності, аж доки якийсь збіг обставин не "зривав клапан" — і тоді бакинські трибуни перетворювалися на справжнє пекло для приїжджих. Ось щось таке й сталося того дня.

Перша половина матчу пройшла у в’язкій, малоцікавій боротьбі. Шахтар, ймовірно, вже не міг діяти в тій запальній манері, яка навесні та влітку приносила йому незмінний успіх — нищівний натиск на лави суперника від самого початку матчу. Початок осені приніс функціональний спад, і в Баку це відчувалося. На перерву команди йшли втомлені й незадоволені.

А на самому початку другого тайму стався інцидент, що підірвав трибуни. Хтось із захисників Шахтаря грубо зіграв проти улюбленця публіки, молодого Ігоря Пономарьова, який тоді вважався однією з головних надій радянського футболу. Це викликало загальне обурення та всілякі грізні вигуки з усіх боків. Гравці відчули емоції трибун — і понеслася...

Похід очолили Машалла Ахмедов та Іскандер Джавадов — так завжди й було: коли команда "розпалювалася", саме ці двоє першими підкидали дров. У певні моменти Шахтарю доводилося просто відбиватися, нібито саме він був тут аутсайдером. І одного разу це не вдалося — на 69-й хвилині не встигли за Октаєм Абдуллаєвим, який щойно вийшов на поле.

Щоправда, вже за хвилину рахунок зрівнявся — відзначився Віталій Старухін, який забив 20-й гол у сезоні (що в чемпіонатах СРСР вдавалося вкрай рідко, а за всю попередню історію Шахтаря — взагалі нікому). Але ця історична подія, замість того, щоб надихнути донеччан, навпаки, розслабила їх. І вже на 75-й хвилині вони пропустили ще раз — вдало підключився до атаки захисник Асаф Намазов. А на передостанній хвилині пролунав "контрольний постріл" від капітана Джавадова. 1:3 — і "гірники" могли втішатися хіба що тим, що раніше, як ми вже згадували, тут із таким самим рахунком розбили тбіліське Динамо.

По завершенні сезону, коли експерти аналізували результат боротьби за "золото", багато хто приходив до висновку, що Шахтар поховала саме ця поразка. До кінця чемпіонату залишалося ще чимало, і Спартак далі теж втрачав очки. Але програти відвертому аутсайдеру, коли ведеш боротьбу за перше місце, — це якось не по-чемпіонськи, навіть з огляду на те, що аутсайдер теж веде свою смертельну боротьбу за право залишитися у Вищій лізі. Удар по амбіціях був найсильнішим.

Тим більше, що функціональний спад нікуди не зник. Далі за календарем 28 вересня мав відбутися матч у Москві з Динамо. Начебто днів на відновлення вистачило, але переліт із Баку, за спогадами, виявився важким, команда так і не змогла прийти до тями — і програла ще раз (0:1). Як радісно відзначали московські газети, захисникам Динамо вдалося зробити те, що в тому сезоні майже нікому не вдавалося — повністю ізолювати Старухіна від партнерів.

Загалом, за великим рахунком, вийшло так, що через невдачу в Баку Шахтар втратив не 2 очки, а 4. І після цього відставав від Спартака вже на 5 очок. Після чого фактична боротьба за "золото" була завершена.

Комусь здавалося, що все ще можна виправити — 10 листопада, за два тури до кінця, Шахтар грав у Москві зі Спартаком. І якби переміг, то зрівнявся б із ним за очками. Але поступився 1:3. Про те, як несправедливо обійшлися з донеччанами в тому матчі, багато говорили, не будемо знову заводити цю пісню. Тим більше, що головне було втрачено раніше — наприкінці вересня, у Баку, який для Шахтаря, як і для відомого героя Бориса Акуніна, став воістину "чорним містом"...