Львівська газета «Поступ» на всю першу сторінку дала малюнок: у боротьбі за м’яч Президент України Л.Кравчук і Голова Верховної Ради Криму п.Багров. Леонід Макарович таки, здається, обігрує візаві. Кажу це тому, що, як би того не хотіли, а політичного аспекту у найпершому суперфіналі національної першості уникнути не вдалося: за всієї демократичності Львів однозначно вболівав за «Динамо». Як, зрештою, гадаю, і більшість із журналістів центральних видань, що прибули за допомогою фірми «Інфоспорт» і банку «Аваль» - генерального спонсора фінального поєдинку – до столиці Галичини. Принаймні, ніхто із кореспондентів у прес-вагоні не віддав переваги «Таврії», а навіть дуже навпаки. Правда, генеральної «прикидки» настроїв учасників поєдинку так і не вдалося здійснити, бо запланованої передматчевої прес-конференції не відбулося, суперники, певно, вирішили зосередитися на конкретніших справах. Воно, втім, зрозуміло – ставка матчу була надвисокою – не до балачок.
Львів же готувався до поєдинку відповідально. Навколо стадіону бажаючі могли вільно скоштувати шашлика із знаменитим львівським пивом, придбати сувенірну продукцію, котру оперативно виготовили до матчу, а то й просто відпочити на травичці. Привели у порядок і саму спортивну арену та трибуни. Останні у деяких місцях (маю на увазі «урядову» ложу) навіть перефарбували, що не додало позитивних емоцій тим, хто там сидів, оскільки фарба, кажуть, не встигла як слід висохнути.
Найпершим на поле вийшов заслужений майстер спорт СРСР Володимир Безсонов. Зо мало свої наслідки. Тренер киян змушений був (не без задоволення) хвилин с двадцять роздавати автографи любителям футболу. З команд першими з’явилися кримчани. Що пізніше теж, як вже відомо, мало наслідки.
З привітальним словом, відразу після звернення до учасників матчу Федерації футболу України, «Інфоспорту» та «Авалю», звернувся мер Львова В.Шпіцер. Опісля чого Василь Іванович вручив усім футболістам сувеніри, виготовлені виробничим об’єднанням «Райдуга». А президент футбольного клубу «Карпати» І.Кобрин подарував голові Федерації футболу України В.Банникову точну копію призу, який наш тижневик вручить найкращому гравцю першого національного чемпіонату.
13:29
МАТЧ
Розпочався (це для історії) він, втім, не о 17:00, як передбачалося, а на десять хвилин пізніше. І відразу ж атаками київських динамівців. Як сказав один колега, який летів з представниками столиці, кияни булі «злі» і буквально горіли бажанням довести своє право на «перше золото».
Підмурком же успіху «Таврії» став її капітан Сергій Шевченко. Він не лише цементував оборону команди, а й збудовував атакуючі дії. Вперше примірився до воріт Мартинкенаса хвилині на 19-й – м’яч після його удару просвистів над перекладиною. Але заявку Сергій зробив. Залишалося чекати розв’язки.
Правда, й кияни у футбол не розучилися грати. Навіть Алексаненков із Ю.Морозом, котрих терміново відкликали із «Динамо-2». Хлопці старалися. Особливо С.Заєць, який, як на мене, був найкращим у киян. Саме після його удару наприкінці першого тайму м’яч потряс перекладину.
Взагалі ж моментів, котрі прикрашають матч, було не так вже й багато – зустріч мала, яка кажуть, «кубковий» характер. Долю її, чим ближче було до фінального свистка, мав вирішити навіть єдиний гол. Він і вирішив. І забитий був не з пенальті (по одному у ворота кожної з команд міг призначити головний арбітр П’яних), а з гри. Після розіграшу кутового все той же Шевченко спрямував м’яч у сітку «Динамо».
Після зустрічі щасливий, чого й не приховував, зрозуміло, Сергій скаже кореспондентові «УФ» прямо на полі: «Ну й нічого особливого. Я знав, що заб’ю, це у нас награна комбінація. Знаєш, скільки я таких забив?». На що ваш автор зауважить, що, мовляв, таких він ще, певно, не забивав і, видно, вже й не заб’є. Перший він і є перший. Що, знаєте, цілком розуміли і на трибунах стадіону «Україна». Львів’яни влаштували найпершому повнокровному чемпіонові України овацію, якої він і був гідний. І синьо-жовтий прапор у руках капітана «Таврії», який вручив йому один із вболівальників і який Шевченко гордо тримав, найкраще свідчив про те, що Україна єдина, незалежно від того, де ти живеш – на півострові чи на материкові.
13:29
ПІСЛЯ МАТЧУ
Після матчу вручали нагороди. Кубок за перше місце. Вишивані сорочки (Львівське об’єднання художній виробів) найкращим футболістам. Кубок – «Таврії». Сорочки – С.Шевченкові та О.Лужному.
А потів була і прес-конференція. На яку представники «Динамо» не прийшли. Зате був головний тренер «Таврії» А.Заяєв. Він і ділився враженнями.
- Я знав, що мі виграємо, - казав Анатолій Миколайович. – Гравці виконали на 100 відсотків те, що я їм наказав напередодні. Взагалі ж програвати я не люблю. Навіть коли у основному складі немає чотирьох основних гравців, як у цьому матчі. Та й у армії я служив у Мукачевому, що зовсім недалеко звідси – тому вважаю до певної міри себе «західняком», програвати ж вдома тим паче не хочеться.
Кореспондент «УФ» запитав у В.Банникова, як він оцінює перипетії на футбольному полі.
- Я гри майже не бачив, - зауважив Віктор Максимович. – Моє завдання полягало в іншому – в тому, щоб цей матч відбувся. І відбувся на належному рівні, в тім числі – організаційному. Адже багато залежить від того, як ми представлятимемо Україну на міжнародній арені, в Кубці чемпіонів, зокрема.
До речі, про Кубок. С.Шевченко сказав мені, що з ним все буде гаразд, і Крим готовий сказати й там своє вагоме слово. Ось, правда, сам Сергій вирушає за кордон…
І ще. Віктор Банников сказав, що другий національний чемпіонат стартує найімовірніше 16 серпня. Хоча можливі й уточнення.
Юрій Бондар, спец.кор. «Українського футболу», №29-30, 1992
13:41
12:53
13:06
Вписали имена в историю
Завершился матч, и огромная аудитория львовского красавца-стадиона «Украина» шумно приветствовала первого чемпиона Украины, отдавая дань уважения самоотверженности и стойкости крымского клуба.
Поединок имело особый сюжет. Хотя на игру обоих коллективов повлияла жуткая духота, киевляне поначалу были активнее. Симферопольцы же первый удар по динамовским воротам сделали только на 20-й минуте. Но потом привлек к себе внимание 32-летний капитан крымчан Сергей Шевченко. В дальнейшем он был главным персонажем на поле. Его мощные выстрелы со штрафных, активные подключения к атаке, умение организовать наступление вызывали восторг у зрителей.
А вот у динамовцев совершенно ничего не получалось впереди. Да и были они какими-то вялыми и, как мне показалось, равнодушными. Пожалуй, только Лужный был похож на того человека, которому очень хочется стать чемпионом страны. Правда, киевляне могли открыть счет (это было еще в первом тайме), когда пушечный удар Заеца пришелся в перекладину.
Но вот за 13 минут до конца «Таврия» подает угловой с правого края, и Шевченко в прыжке головой бьет метко. В дальнейшем у симферопольцев хватилось и сил, и умения удержать победный результат и вписать свои имена в новейшую историю украинского футбола.
Тренер победителей Анатолий Заяев, переживая, наверное, один из самых счастливых моментов в своей жизни, сказал:
- Если откровенно, то не сомневался, что выиграем. Единственное, что беспокоило, так это отсутствие ряда ведущих игроков: Гудименко, Андреева, Бойко, Шейхаметова. Впрочем, и при таких кадровых проблемах удалось выполнить план на главную игру сезона. «Таврия» вполне заслужила этот успех.
Таврія
Динамо
