Те, що трапилося вчора на 'Ред Булл Арені' в Лейпцигу, має справжнісіньку історичну цінність. Про цей матч згадуватимуть і за десять років, а може, і за двадцять. Тому важливо зафіксувати враження вже зараз, а заразом – і по-справжньому зрозуміти, що сталося. Це робить Terrikon.com...

В історії 'Шахтаря' таких матчів справді набереться небагато. Перший тріумфальний фінал Кубка СРСР з футболу 1961 року з 'Торпедо'. Перемога над 'Ювентусом' у 1976. Виграш Кубка сезону у 'Дніпра' у 1984. 'Золотий матч' в Ужгороді влітку 2002. Травневий півфінал з 'Динамо' у Кубку УЄФА 2009. Розгром 'Роми' у плей-офф Ліги чемпіонів. Що ще? Та ось і все, мабуть...

А, ну так. Сюди ж ми поставимо мадридський матч 21 жовтня 2020 року. Пам'ятаєте - 3:2 на 'Бернабеу', з командою, половину якої викосив ковід? Він має багато спільного зі вчорашнім - ослаблений склад, чуже поле, оглушлива сенсаційність результату... І все-таки, вчорашні 4:1 у Лейпцигу завжди стоятимуть особняком - бо умови цієї перемоги були по-справжньому винятковими, а сама перемога - ну просто життєво важливою. Такої ситуації у 'Шахтаря' ніколи не було і, хочеться сподіватися, не буде.

Офіційних матчів, проведених під час війни, до цього року 'Шахтар' майже не мав. Власне кажучи, було лише таких 2 матчі: один - у чемпіонаті СРСР 24 червня 1941 року зі сталінградським 'Трактором' (тоді, очевидно, ще могло здатися, що війна прийшла ненадовго), другий - у Кубку СРСР 30 липня 1944 року з другою командою московського ' 'Динамо' (коли війна вже пішла далеко на захід). Те, що відбувається у 2022, має зовсім інше забарвлення. Війна – довкола, а футбол – те небагато, на що країна намагається спертися у найважчій ситуації.

Тому лейпцизьке диво і сприймається як подвиг. Перед нами модель біблійної історії про Давида і Голіафа, коли в сутичці двох суперників з явно нерівними силами перемагає найслабший, причому перемагає впевнено, красиво та на задоволення оточуючих.

Симпатії незацікавленого вболівальника вчора явно опинилися на боці 'Шахтаря', як це зазвичай буває при двобої з нерівними можливостями. Співчують завжди найслабшому. Тому сьогодні такий великий потік славослів'я на адресу 'Шахтаря'. Цьому результату віддають належне навіть уболівальники 'Динамо', яких захоплює, що донецький клуб на 'розпустив соплі, як деякі', а взявся до справи, зібрав команду з того матеріалу, який виявився найкращим із доступного - і видав результат, яким можна пишатися.

Яким чином прийшла ця перемога? Аналіз статистики матчу мало що нам дасть – там ми побачимо тотальну перевагу 'Лейпцигу' за всіма основними параметрами. А звідси - неминучі думки про те, що 'Шахтареві' тупо пощастило. Ці думки ще більше посилюються після перегляду головних моментів матчу. Адже цілком зрозуміло, що перші два голи, які відіграли величезну роль – подарунки долі. То в цьому вся справа?

Для того, щоб спростувати цю версію, послухаємо спочатку журналіста Артема Франкова (затятого вболівальника 'Динамо', до речі): 'Шахтарю', безумовно, пощастило, пощастило божественно, пощастило, як, можливо, не щастило ніколи в історії. Такі два голи на цьому рівні даються лише за особливі заслуги... Голи Мар'яна Шведа після дикої помилки Гулачі та з подвійного рикошету так просто не залітають! До того ж, їх було два, що вже близько до закономірності'. Думка зрозуміла: 'Шахтар' свій фарт вистраждав, а отже - випадковості справедливі.

Для того, щоб остаточно вiдкинути версію про тупе везіння, згадаємо початок другого тайму. Що робить 'Шахтар' після того, як 'Лейпциг' зрівняв рахунок? Можливо, розклеюється, складає лапки? Ні - він тут же йде вперед, шукає свій шанс і вже за хвилину знаходить його, забиваючи той самий гол із двома рикошетами. Ось вона – закономірність випадковості у всій своїй красі!

У Лейпцигу 'Шахтар' показав головне, що від команди завжди вимагають уболівальники – характер. Ми побачили бійців, які мають гарний план та спокійно працюють над його реалізацією. Зараз багато пишуть про те, які чудові контратаки стали проходити у нас наприкінці матчу - прямо-таки на рівні європейських стандартів. Мало хто звертає увагу на роботу оборони у цьому матчі. Згадайте - чи багато в неї було провалів? Навскидку можна згадати всього два моменти - звідси і лише два удари у ворота Трубіна. Захист спокійно робив свою справу, не нервуючи і не збиваючись на безадресний відбій. Навіть те, що у статистиці називається 'виносами', переважно було не безадресним, а цілеспрямованим, у зони, де партнери мали більше шансів опинитися.

Ми не будемо зараз робити жодних далекосяжних висновків. Не говоритимемо, що в 'Шахтарі' вже склалася команда, готова до європейських битв. Може так статися, що ця перемога залишиться для нас єдиною в групі, і стартові 4:1 можуть обернутися останнім місцем на фініші. Команда виникає на наших очах, і ми лише починаємо спостерігати за цим дивовижним процесом. Але в тому, що вона точно буде, після вчорашнього матчу вже не варто сумніватися. І подальші подвиги у її виконанні вже нікого не здивують.

Тому така цінна вчорашня перемога, що вона знаменує народження нової команди практично на рівному місці в екстремальних умовах. Так і починаються епохи.