Лейпциг - Шахтар: виїзд воєнного часу
Елла Іванюкович з'їздила з Києва до Лейпцигу, щоб побачити першу перемогу "Шахтаря" у нинішньому розіграші Ліги чемпіонів.
Так як раніше вже ніколи не буде - після 24 лютого така думка виникала у кожного українця. Зміни торкнулися усіх сфер життя, і чому футбол мав би стати винятком?! Змінилося багато що, і в репортажі зі стартового матчу «Шахтаря» у груповому турнірі Ліги Чемпіонів проти «Лейпцигу» буде багато прикладів.
Але спочатку ліричний відступ. Так, як раніше не буде. Буде краще. Після перемоги. А зараз трансформуємось, адаптуємось та витискаємо максимальну користь з усіх ситуацій. Нехай для нас це буде зона розвитку. Віримо у ЗСУ.
Отже, поїхали. Чесно, їхали довго, майже добу. Київ (потяг) – Львів (автобус) – Жешув (літак) – Лейпциг – таким був маршрут на стартовий матч групового етапу для вашого автора. І ось перша зміна – логістика воєнного часу, коли небо в Україні закрите, займає значно більше часу. У «Шахтаря» шлях був дещо коротшим і швидшим. Команда вже була у Львові після матчу УПЛ із «Рухом». Не подумайте, ніхто не скаржиться. Це швидше для статистики. Навколофутбольної. Якщо шукали звіт про матч, то він тут, а я - про закулісся і спостереження. Загалом про те, чого не було в протоколі гри.
Ось, наприклад. Один момент дорогою до кордону Україна-Польща… Тренери старої формації розлютилися б, бо... одразу двом автобусам «Шахтаря» на одному з відрізків шляху довелося здавати назад. (А це, нібито, не на фарт). Шкода, не було можливості відстежити реакцію Ігоря Йовічевіча... Як пізніше уточнили обізнані люди, прикмета "працює" в день гри. Хоча, у кожного тренера свої забобони.
А ще в дорозі був приємний флешбек у довоєнне життя. У польському Ряшіві на «Шахтар» чекав красивий брендований літак у кольорах та з емблемою клубу. Ви точно його бачили. Якщо дивитися на борт з ракурсу носа, він начебто усміхається. Це забавно, я усміхнулася йому у відповідь.
Уже в Лейпцигу наші шляхи з командою на якийсь час розійшлися – «Шахтар» розмістився в іншому готелі. І наступного дня, добираючись до нього, накопичилися спостереження для кількох наступних абзаців.
У Німеччині носять медичні маски. Нам вже півроку не до них, а тут вони ще актуальні. Все не дуже суворо. Якщо у транспорті ви будете без маски, вам нічого не скажуть, але неоднозначний погляд на собі точно зловите. Забігаючи наперед скажу, що на матчі всі були без масок, і це фуууух))
Повернемося до міста. Лейпциг у понеділок довго спить. Дуже. Непристойно довго. О 11 годині ранку в самому серці міста, якби було перекатиполе, воно б там точно літало. Розумію, дівчата вміють перебільшувати, але все ж таки повірте, центр виглядав так, як, наприклад, Київ у суботу о 7 ранку. Якось дуже малолюдно. Плюс цього - можна спокійно розглядати архітектуру, зробити красиві фото. Мінус - щоб взяти каву, сісти за затишний столик місцевої кав'ярні і насолодитися атмосферою міста потрібно почекати ще десь годинку, поки вони відкриються. Великі мережеві я в розрахунок не беру.
Що ще нині не могло не кинутись у вічі українці - звичайно ж, наші прапори. На будинках – великі стяги, на вікнах та вітринах – поменше. Вигляд нашого синьо-жовтого зараз гріє душу кожного українця за кордоном, котрий був змушений виїхати з країни через війну. Тут наші переселенці знайдуть і підтримку, і допомогу. Вказівників на відповідні пункти достатньо. Німцям за це великий респект та подяка. До речі, цікаво, що кольори прапора Лейпцига теж синьо-жовті. Приємно здивувало.
А ось нагадуваннь про матч Лейпциг - Шахтар у місті - ніяких. Жодної афіші, білборда, нічого. Кажуть, це взагалі не показник і зовсім не означає, що футболом не цікавляться або не знають про матч. «Агресивна» реклама просто не має сенсу. Ось підтвердження - ще напередодні матчу було реалізовано 41 тисячу квитків на «Ред Булл Арену», яка вміщує трохи більше 47 тисяч уболівальників. До речі, підходячи до неї, навіть одразу можна й не зрозуміти, що це стадіон. А все тому, що замість стандартного виду арени фасад будівлі більше схожий, наприклад, на якийсь навчальний заклад.
По міцевим визначним локаціям довго водити вас не буду. Ну, може тільки в одне місце. Доходьте до Ринкової площі (вона ж найголовніша в Лейпцигу), дивіться архітектуру, уявляйте як до 1500 року тут проводили лицарські турніри. Далі за рогом, знайдіть церкву святого Хоми, там всередині розташована могила видатного композитора Йогана Себастьяна Баха. І це в культурному списку, як то кажуть, must see.
Доторкнулися до високого та мершій на матч. Усі заряджені. Максимально. Мені здається, кожен у «Шахтарі» просто випромінював упевненість у своїх силах. Ось почитайте передматчеве інтерв'ю Олександра Зубкова. Вінгер холоднокровно констатував: Ліга чемпіонів – такий турнір, в якому не можна боятися. Сказав, як відрізав, а вже ввечері вся Європа переконалася – ніхто й не боїться. Звісно, не лише спортивний аспект та скепсис до нинішнього складу «гірників»гнав уперед футболістів. Головна мотивація – подарувати Україні момент позитиву, хвилини щастя та порадувати наших захисників, серед яких так багато футбольних уболівальників.
А ось суперник все ж таки намагався залякувати. Точніше намагалися це робити вболівальники «Лейпцига», які співали в унісон цілими трибунами, не вщухаючи. А німецька мова, повірте, надавала пісням та кричалкам металу. Ось тільки до кінця матчу нотки в голосі фанів ставали все тихішими. Якщо й кричали, то вже невдоволено і на адресу своїх футболістів. Після фінального свистка взагалі цілими секторами відвернулися від своєї команди. Дуже промовисто.
А ось українських уболівальників, яких на «Ред Булл Арені», звичайно ж, було в рази менше, з кожною хвилиною гри та з кожним голом, було чути все виразніше. Швед, Мудрик, Донецьк – це Україна, Молодці, Слава України, Слава ЗСУ – це були найпопулярніші скандування від українських фанів. Повна ейфорія. Всі, звичайно, вірили в команду, але щоб у таку фантастику, ну ні. Навіть Даріо Срна після матчу зізнався, що не очікував такої феноменальної гри від футболістів. А ось Ігор Йовічевіч вірив, сподівався, але напевно, і припустити не міг, що дебют у Лізі Чемпіонів може стати настільки яскравим. Цієї ночі точно багато хто не міг заснути…
Вже вранці «Шахтар» вирушив додому. Делегація українського клубу викликала справжній ажіотаж в аеропорту Лейпцига. Забавний приклад - уявіть собі двох офіціантів корнера з шампанським, коли вони помітили помаранчево-чорні костюми, то не втрималися: Гей, Шахтар, після вчорашнього ми тобі шампанського не наллємо...)) Усі посміхнулися, пройшли повз - на посадку в літак, який, здавалося, цього ранку посміхався ще більше. А капітан лайнера кожну свою промову починав із звернення – переможці.
Ось такий вийшов виїзд Ліги чемпіонів військового часу. Нові реалії та нові перемоги. Нехай і далі все буде так впевнено. На всіх фронтах. З Україною у серці.
P.S. Наступного тижня візьму вас до Варшави на матч із «Селтиком». Будьте з Териконом 🫶🏼
Елла Іванюкович, terrikon.com з Лейцига
terrikon.com дякує компанії Parimatch Ukraine за співпрацю при підготовці матеріалів з Лейпцигу.
