Бєлік: Сьогодні дорога в першу команду Шахтаря стала коротшою, але вона не стала легшою

Олексій Бєлік цієї осені дебютував у Юнацькій Лізі УЄФА. Звісно, ​​у ролі тренера. Наразі Григорович, а саме так до ексфорварда "гірників" звертаються підопічні, працює асистентом головного тренера "Шахтаря" U-19. Чому там, а не в U-15, як до війни, які у наставника тренерські амбіції, кого вважає претендентами на чемпіонство в УПЛ та чому заздрить нинішнім футболістам, Олексій Бєлік розповів в інтерв'ю terrikon.com.

До речі, поспілкувались з Олексієм у Лейпцигу буквально за кілька годин до виїзду команди на стартовий матч Юнацької ліги УЄФА. Як виявилось, на фарт.

- Олексій, коли ми востаннє спілкувалися (до війни), ви були тренером "Шахтаря" U-15, зараз у тренерському штабі команди U-19. Як так сталося?
– Все змінилося 24 лютого. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, ні про яку роботу тоді взагалі не йшлося. Нашим найважливішим завданням було вивезти у безпечне місце всіх дітей, які на той момент тренувалися в академії "Шахтаря" у Щасливому. Весь тренерський склад, директори академії та персонал діяли спільно, намагаючись налагодити безпечну логістику. Усі маршрути узгоджувалися з військовими та поліцією. На щастя, нам все вдалося. Команди різного віку були вивезені за кордон. Далі був інший момент. На жаль, зі зрозумілих причин не всіх футболістів вдалося зберегти в наших командах. Батьки багатьох гравців, принаймні на якийсь час, вирішили, що для їхніх дітей найкращим варіантом буде залишиться в академіях закордонних клубів. Звісно, ​​насамперед це питання безпеки. У моїй команді Ю-15, як і в командах інших вікових груп, були дуже талановиті діти, ми сподівалися, що через 4-5 років вони зможуть нав'язати конкуренцію не тільки в захисті та нападі, а й в середній лінії. Думаю, було б набагато більше таких футболістів як Мудрик, Судаков, які створювали конкуренцію бразильцям. Але втрутилася війна. Вийшло так, що вивезли дітей за кордон, але оперативно організувати тренувальний процес не вдалося, і діти почали займатися в інших клубах. В результаті, зберегли команди молодшого віку. Що ж до мене, зідзвонились з Даріо, і він сказав, що поки я працюватиму в U-19 асистентом головного тренера (Оскара Ратулутри, прим.авт).

- Які у вас обов'язки у команді?
- Мої обов'язки можуть змінюватись в залежності від тренувального завдання. Головний тренер задає спрямованість, а потім ми з іншими тренерами розділяємо функції. Наприклад, якщо під час тренування команду розбито на групи, я займаюся з тією, яка працює над атакою. За два місяці, які я тут працюю, у нас жодного разу не було суперечливих моментів. Вважаю, що тут дуже добре побудований тренувальний процес.

- Порадою підказуєте футболістам чи особистим прикладом?
- Можу і взяти участь у тренувальному процесі, щоправда, варто визнати, що не завжди вдало виходить, тому що я не молодшаю (посміхається). Ось у Ю-15 з хлопцями виходило краще, а тут хлопці вже старші та швидші, і мені іноді не вистачає швидкості, координації руху, хіба що за рахунок досвіду можу щось придумати. Завжди, якщо випадає момент, можу щось показати та порадити.

- Хлопці пам'ятають футболіста Олексія Бєліка?
- Думаю, навряд. Бо хлопцям по 16-17 років. Може, батьки їхні і пам'ятають. Але, звісно, ​​всі користуються інтернетом. Найімовірніше, вже загуглили.

- Чим це покоління відрізняється від вашого?
- Мені здається, вони психологічно стійкіші. Їм все одно проти кого виходити грати. У моїй молодості, коли ми виходили на поле проти зірок, яких до цього бачили лише по телевізору, це викликало такий ВАУ-ефект, що вже психологічно з ними дуже важко було тягатися. Це дуже давило на впевненість у своїх силах. Сьогодні ж завдяки інтернету та соцмережам дистанція між зірками великої величини скоротилася. Вони вже можуть подивитися, як тренуються, наприклад, Роналду, Салах, як вони відновлюються, як живуть.

Тієї ж юнацької Ліги Чемпіонів у мій час не було, а сьогодні хлопці у 16-17 років вже можуть грати на такому високому рівні. Що казати, у мій час навіть як такого і чемпіонату України не було. Грали за "Шахтар-2", "Шахтар-3", а міжнародні турніри і тим більше Ліга чемпіонів у 16 ​​років були чимось на межі фантастики. Тож коли стикалися, умовно кажучи, з Анрі, Мессі, Шевченком, Гаттузо, здавалося, що вони мають якийсь неймовірний рівень.

- Очевидно, що ви для себе обрали тренерський шлях. Ймовірно, є амбіції в перспективі очолити головну команду "Шахтаря"? Як ви гадаєте, коли це може статися?
- Я сподівався, що це станеться ось зараз, перед Йовичівичем, але трохи не пощастило (сміється). Якщо серйозно, не хочу загадувати та говорити про строки. Для мене це велика мета і до неї треба рухатись маленькими кроками. Але в принципі, якщо взяти мою біографію – я хлопець, який все життя прожив в українському Донецьку, весь час мріяв грати за "Шахтар", здійснив свою мрію і досі є вболівальником команди. Думаю, люди, які розуміються у футболі, самі зроблять висновки, куди лежить мій шлях... Сьогодні ж я працюю в тренерському штабі Ю-19.

- Якби зараз запросили до команди УПЛ, очолили б?
- Все залежало б від особистої розмови із представниками цього клубу. Не настільки важливо з якої частини турнірної таблиці команда, наскільки важливо розуміти настрій керівників та відчути чи збігаються можливості з амбіціями. Якби моє бачення збіглося з баченням президента та спортивного директора, то чому ні, я із задоволенням очолив би команду Прем'єр-ліги.

- Ви грали під керівництвом багатьох наставників, чиє тренерське бачення вам найближче?
- Найбільше я пропрацював із Мірчею Луческу. Мені подобався його тренувальний процес, проте треба брати від усіх тренерів потроху та складати своє бачення. Футбол не стоїть на місці, потрібно стежити за всім, що запроваджується топ-фахівцями, такими як Гвардіола, Конте, Клопп.

- Немає сумнівів, що ви стежите за УПЛ, як вам старт нового сезону?
- Це безперечно буде дуже цікавий чемпіонат. Запас міцності "Шахтаря" та "Динамо", навіть незважаючи на те, що в країні війна, не може просто так зникнути, хоча б тому, що на чолі цих команд стоять люди, котрі завжди любили футбол і вкладали в нього великі кошти. У чемпіонських перегонах "Шахтар" та "Динамо" все одно залишаються фаворитами.

- Ваше покоління, можна сказати, скаржилося на засилля легіонерів у "Шахтарі". Зараз їх у команді практично немає, це футболістів може розслабити чи навпаки мотивувати доводити, що вони не гірші?
- Перед початком зборів ми говорили хлопцям, що сьогодні дорога в першу команду стала коротшою, але вона не стала легшою. Якщо раніше багато молодих українських футболістів не вірили, що можна потрапити до "Шахтаря", то сьогодні будь-який футболіст розуміє, що відсутність легіонерів це хороша можливість опинитися в першій команді. Зараз, після перших турів УПЛ, ми бачимо, що українські футболісти впевненіші у своїх силах. Якщо наші хлопці повною мірою продемонструють свою майстерність, то також можуть опинитися у першій команді «Шахтаря».

Якщо раніше "Шахтар" шукав футболістів більше до оборонної групи, захисників з українським паспортом, то сьогодні діапазон затребуваних амплуа розширився. Гадаю, українські гравці це розуміють.

- Трохи заздрите, що їм не доводиться конкурувати з легіонерами?
- Коли я був футболістом та грав під керівництвом Луческу, часто ображався, коли до складу потрапляв легіонер, а не я. Але це доля всіх великих команд. "Шахтар", "Динамо" - це команди, в яких завжди буде велика конкуренція. Справа стосується не лише Луческу, Йовічевича чи Реброва, наприклад. Не був би Луческу, був би інший тренер, якийсь італієць. Не було б бразильців, були б європейці – серби, хорвати, італійці. Тому тут основний чинник – конкуренція. Все-таки я вважаю, що Луческу мені довіряв. Просто футбол – така штука: сьогодні конкуренцію виграєш ти, завтра твій партнер по команді.

А ось заздрю ​​я футболістам тільки з однієї причини - це класно, коли ти маєш улюблену роботу, улюблене заняття, коли ти перебуваєш у колективі, перед яким стоять великі завдання. Це справжній кайф. Після того, як я завершив кар'єру, мені не вистачало таких моментів. Довгий час дуже сумував, тож дуже радий, що сьогодні працюю.

- В країні війна, легіонери поїхали, значно оновився склад, новий тренерський штаб. З огляду на всі ці фактори, якими виглядають перспективи "Шахтаря" у Лізі чемпіонів? (Нагадаю, інтерв'ю було записано напередодні фантастичного розгрому "Лейпцигу")
- Усі, з ким спілкуюсь, налаштовані не дуже оптимістично. Без легіонерів справді важко. Ми не такими великими темпами можемо прогресувати. Але, з іншого боку, це може бути переломний момент, ми можемо самі собі довести, що здатні справлятися і самотужки у таких турнірах як Ліга Чемпіонів. Буде важко. Але якщо поставити таке саме питання про перспективи в Лізі Чемпіонів Анчелотті чи Тухелю, впевнений, вони дадуть відповідь, що в ЛЧ нікому не буває легко і навіть якщо ти тричі поспіль вигравав цей турнір, наступного разу ти можеш провалитися. Цей турнір не раз вже підносив такі сюрпризи, що волосся дибки ставало. Тож чому б "Шахтарю" не зробити такий сюрприз цього року своїми українськими гравцями.

- До війни ви були не лише тренером, а й футбольним експертом. Сумуєте по телебаченню і взагалі, що для вас означала робота на ТБ?
- Завдяки телебаченню я відчув себе у тій же сфері, але з іншого боку барикад. Пам'ятаю, як раніше мене критикували експерти, а зараз мені довелося побувати в тій же ролі. На каналі "Футбол" завжди був добрий колектив, мене прийняли дуже тепло. Коли отримував озвучку (розклад програм та трансляцій, прим. авт.) і бачив, що я їду на якийсь матч, для мене це завжди було в радість. Для мене це ніколи не було роботою, скоріше класним дозвіллям з хорошими людьми, професіоналами своєї справи. Якщо порівнювати вже з тренерською діяльністю, то робота футбольним експертом мені дуже допомогла. В принципі, між тренером та експертом є відмінності, але все ж таки аналізують матчі, футболістів, тактики і схеми і той і інший. Різниця лише в тому, що експерт несе відповідальність лише за свої слова, а тренер – за результат та команду.

- Футболістам потрібна критика?
- Критика потрібна завжди. Але важливо як вона подається. Якщо людина, яка критикує, пояснює, а не просто вішає ярлики, така критика потрібна. Але додам, що експерт також може помилятися. Якщо футболіст розумний, він розуміє, що на його адресу звучить конструктивна критика, тоді він може зробити правильні висновки та підкоригувати свої дії на наступному тренуванні чи грі. Я як футболіст теж не любив, коли мене критикували, але якщо старший товариш чи тренер давали мені поради, я завжди брав їх на озброєння.

- Як тренер та експерт, яким бачите майбутнє українського футболу?
– Перспективи для розвитку є. Абсолютно зрозуміло, що потрібно більше займатися дитячо-юнацьким футболом. Поліпшувати, а тепер відбудовувати, інфраструктуру. Але спочатку головне, щоб війна швидше закінчилася і все повернулося до свого русла. Україна повернулася на кордони не лише 24 лютого, а й звільнила усі свої землі. І тоді, впевнений, буде підйом не лише у футболі. А поки що є час все переосмислити.

Елла Іванюкович, terrikon.com