Шовковський: Турнірних завдань немає, але є обличчя, яке гравці не мають втрачати
Виконуючий обов’язки головного тренера «Динамо» Олександр Шовковський прокментував перемогу своєї команди в матчі 29-го туру УПЛ проти «Вереса» - 3:0.
- У першу чергу хочеться сказати слова подяки нашим славним захисникам і захисницям, які боронять наші кордони та дозволяють нам проводити ці матчі. Вчора був День Києва, і ми усі знаємо, які подарунки нам приготував ворог цієї ночі. Але ми вистояли, вистоїмо і обов'язково переможемо, як би складно не було. Я ще раз хочу подякувати нашим захисникам, побажати їм, щоб вони усі повернулися додому якнайшвидше здоровими, і ми святкували наші перемоги вже разом з уболівальниками на трибунах.
Що стосується безпосередньо сьогоднішньої гри, ми готувалися до цього матчу. Мірча Луческу повернувся, він на милицях, але постійно перебуває разом із командою, він усе бачить, керує процесом, ми з ним весь час на зв'язку. Розуміли і говорили гравцям про те, що наш суперник веде боротьбу за життя у Прем'єр-лізі, тому гра не буде простою. У нас, можна сказати, турнірних завдань вже немає, але у нас є обличчя, яке гравці ніколи не мають втрачати. Наголошували і на цьому.
Якщо подивитися на гру, то у середині другого тайму ми мали вести у рахунку щонайменше 3:0 і спокійно доводити поєдинок до логічного завершення. Натомість на рівному місці заробили одинадцятиметровий удар у свої ворота, і гра могла піти зовсім по іншому сценарію. Вважаю, що підсумковий рахунок 3:0 не по грі, тому що у другому таймі у нас, хоча і були можливості забити, але в обороні деякі епізоди провалили.
- Що ви сказали своїм хлопцям у роздягальні під час перерви, і наскільки перший гол Раміреса на початку другого тайму вплинув на подальший перебіг подій?
- Ми зробили певні зауваження стосовно організації нашої гри і розставили акценти, враховуючи те, як грав наш суперник у першому таймі, і те, як діяли ми. Дізнатися щось особливе у вас, навряд чи вийде, хіба ви коли-небудь чули від якого-небудь тренера, про що була розмова у перерві? (посміхається). Я чудово розумію вашу зацікавленість у тому, щоб знати все, що відбувається, але зрозумійте і нас: ми працюємо, робимо акценти, дивимося, аналізуємо, робимо зауваження гравцям. Це спрацювало, адже ми мали ще кілька чудових, майже стовідсоткових нагод, щоб вести гру у більш спокійному руслі, а натомість вийшла трохи нервове закінчення, як часто буває у «Динамо» в цьому чемпіонаті.
- Пам'ятаємо, як ви приїжджали до Рівного у 1994-му році, чи могли б ви порівняти ту команду «Динамо», коли ви були воротарем, із нинішньою, коли ви в.о. головного тренера? Яка вам більше до душі?
- У 1994-у році мені було 19 років, і я зовсім по-іншому сприймав футбол, по-іншому дивився на свою гру і ніколи не аналізував її з точки зору фахівця і тренера. Тому мої сприйняття того року і сьогодні, повністю відрізняються. Я зовсім інакше дивлюся на багато речей. Якби я був гравцем зараз, мабуть, я б теж по-іншому сприймав якісь речі. А як тренер, я не можу проаналізувати ті події, і нинішні. Тим більше якщо чесно, того візиту я навіть не пам'ятаю. Але можу сказати, що ми постійно змінюємося. Те, що вчора було достатньо, сьогодні вже замало. Для того, щоб стояти на місці, потрібно бігти вперед, і бігти достатньо швидко. А щоб триматися попереду, необхідно бути спринтером або марафонцем.
- «Динамо» набрало хід, і це вже ваша третя перемога з великим рахунком наприкінці чемпіонату. Якби у вас президент клубу запитав, чи ви б хотіли стати повноцінним головним тренером команди з нового сезону, чи ви погодилися б?
- Ви знаєте, у мене так багато мрій, і якщо я буду про них усі розповідати, мабуть, жодна з них ніколи не здійсниться. Як кажуть, хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани на майбутнє. На сьогодні я керую командою у роздягальні, перед грою, під час гри, і намагаюся виконувати свої обов'язки якнайкраще. Я ніколи не розповім вам, про що ми говоримо, про наші індивідуальні стосунки з гравцями, деталі, до яких ви такі охочі.
Але можу сказати, що мій характер загартовувався протягом багатьох років, цьому сприяли і мої вдалі виступи, і ті моменти, про які спортсмени хочуть забути. Але саме вони і формують внутрішній стрижень. Всі свої знання я буду передавати гравцям, неважливо, як головний тренер чи асистент.
Сьогодні я виконуючий обов'язки, і я роблю усе для того, щоб хлопці, які виходять на поле, виконували те, що мають, і те, чого хоче від них тренерський штаб. Щось вдається, щось - ні, але ж ми виходимо грати проти суперників, які протидіють нам, і ставлять свої завдання. Можу сказати лише одне: я працюю із задоволенням і буду працювати із задоволенням далі, а в якому статусі - час покаже.
