Захисник «Шахтаря» Дмитро Чигринський розповів про повернення до клубу та цілі на майбутній сезон.

– Дмитре, вітаємо з поверненням до «Шахтаря»! Це буде твій третій період у клубі. З якими почуттями повертаєшся до команди й загалом до українського футболу?
– Емоції, звісно, переповнюють. Почуття неоднозначні, тому що, з одного боку, це повернення – і від того дуже радісно, але, з іншого боку, я розумію, що теперішня команда «Шахтаря» дуже відрізняється від тієї, яку я залишав, тому для мене буде багато нового. Але одна річ залишається незмінною – дуже високий рівень і стандарти клубу, закладені протягом багатьох років. І це той рівень, до якого хоче дотягнутися, який прагне тримати й розвивати кожен гравець. Тому для мене, як би то не пролунало в моєму віці, це є велика можливість, велика мотивація та обов’язок приносити користь «Шахтарю». Загалом не хотілося би багато часу відводити на емоції, а хочеться одразу взятися до роботи й рухатися вперед.

– Як дізнався про інтерес з боку «Шахтаря», з ким із клубу розмовляв про це і як відреагував на пропозицію?
– Після гри «Шахтаря» з «Металістом 1925», у якій, на жаль, Валерій Бондар отримав травму, ввечері того ж дня мені зателефонував Дарійо, ми з ним поспілкувалися і досягли домовленості. Звичайно, я не розглядаю цю ситуацію так, що мене запросили як тимчасову допомогу через травму Валерія. Я дивлюсь на це так, що я довго, багато і наполегливо працював, аби отримати цей шанс навіть у такому віці. Тому радий, що я тут. Моє завдання, як я вже і сказав, це допомагати «Шахтарю» досягати поставлених цілей, бути корисним. Тож особливо не думав – це не було запрошення, насправді, розмова була на 20 секунд. Запитання таке: «Ну що, Чигі, ти готовий?» Я відповів: «Готовий. Коли виїжджати?» І все. Хочу подякувати за цю можливість президентові клубу Рінату Ахметову, Сергію Палкіну, звісно, Дарійо Срні, тому що, перш за все, це була його ініціатива і він відіграв велику роль у моєму поверненні, а також Патріку ван Леувену, тому що, я впевнений, з ним усе це проговорювалося, і якби він не дав «зелене світло», то мене не було б тут. Тому я всім вдячний і з нетерпінням чекав на можливість приєднатися до команди й розпочати роботу.

– Разом із «Шахтарем» ти свого часу вигравав чемпіонат, Кубок, Суперкубок України і Кубок УЄФА. Що мотивує тебе сьогодні й чого хотілося б досягти цього сезону з командою?
– Гадаю, якщо футболіст починає думати про те, чого він досяг у минулому, то в нього вже не може бути прогресу й руху вперед. Неможливо жити минулим у футболі – це шлях у неправильному напрямку. Футболіста оцінюють за тим, у якому стані він перебуває в актуальний момент. Я продовжую грати, тому що люблю футбол, маю амбіції і вважаю, що я поки не досяг усього, чого б хотів. Узагалі не розумію, як можна втомитися від футболу. Немає більшої мотивації, аніж перемагати, вигравати свій наступний матч. Та й просто давати максимум у кожному наступному тренуванні. Якщо будеш так себе мотивувати і з таким настроєм рухатися, то наприкінці кожного сезону зможеш розраховувати на гарні результати. Я дивлюся тільки в майбутнє, і мотивації в мене – хоч відбавляй. А щодо цілей, то всі чудово знають, що на внутрішньому рівні «Шахтар» зобов’язаний щороку вигравати чемпіонство та Кубок – це завдання номер один. Також маємо виступати якомога краще в Лізі чемпіонів. Розуміємо, який там рівень, тому не хотілося б робити гучних заяв, але слід у єврокубках проходити якомога далі. Минула кампанія, на мою думку, була непоганою, солідною, тому ця команда вже має гарні орієнтири і на євроарені.