Сьогодні виповнюється 60 років легендарному українському футболісту, а нині – відомому функціонерові Олегу Протасову. З такої нагоди Terrikon.com згадує одну з вершин його ігрової кар'єри - 1985 рік, коли йому вдалося виграти європейську Срібну бутсу...

До сезону 1985 року Протасов підійшов уже в ранзі неабиякого бомбардира. Попередній чемпіонат він закінчив із показником 17 голів - третій результат після ростовця Сергія Андрєєва та єреванця Гамлета Мхітаряна (папи Генріха). У Дніпрі його категорично висунули на вістрі атаки, щоправда, у парі з ним діяв ще один влучний форвард – досвідченіший Олег Таран. Але саме Протасов мав стати знаряддям головного калібру для команди, яка після чемпіонського сезону 1983 року зробила крок назад, на бронзову позицію, але затято хотіла повернутися на вершину.

Чесно кажучи, для Протасова сезон розпочався так собі. Перші три матчі чемпіонату країни – з динамівськими командами Києва, Москви та Мінська – йому нічого не принесли. Забивати він почав лише з четвертого туру, відправивши два м'ячі у ворота Жальгіріса. Потім – ще один нуль із Металістом. Потім - по голу у ворота Факела та Шахтаря. Ще один нуль зі Спартаком. Загалом нічого видатного. 4 голи за 10 матчів - за темпами, навіть гірше, ніж у попередньому сезоні.

Ну, і далі - у тому ж темпі. До кінця першого кола (у чемпіонаті СРСР тоді виступало 18 команд) Протасов відзначився ще тричі. Тобто – 7 голів у 17 матчах. Скажи хтось тоді, що він стане володарем Срібної бутси, ці слова сприйняли б як безглуздий жарт. Але в другому колі сталася дивовижна метаморфоза, яку неможливо було передбачати, а пояснити потім багато хто намагався.

Ця магiчна серія почалася 30 червня 1985 року у матчі з Торпедо, де Протасов зробив перший у сезоні хет-трик. Відпочивши тур, він потім забив один раз Металісту, два – московському Динамо, три – Шахтарю. Останній матч відбувся 30 липня. Таким чином, за календарний місяць форвард Дніпра вразив ворота суперників 9 разів – такої феноменальної влучності союзні першості ніколи не бачили. Навіть коли 1950-го спартаківець Микита Симонян встановив рекорд усіх часів (34 голи за один окремо взятий чемпіонат СРСР), більше 8 голів за місяць йому провести не вдавалося.

Чи не тоді в головах людей, дружньо налаштованих до Дніпра, і виникла ідея про те, що Протасов може побити 'вічний' рекорд Симоняна?

Отже, наприкінці липня 1985 року у Протасова - 16 голів у 22 матчах. До кінця чемпіонату – 12 турів. Далі слідкуємо за руками, тобто ногами. У трьох наступних матчах – один гол мінському Динамо, тобто – нічого дивного. Спартак і Жальгіріс змогли Протасова 'знеструмити' (обидві команди, до речі, виборювали медалі). Поки що - 17 голів у 25 матчах, результат за радянськими мірками непоганий, але не видатний. А далі йде сплеск просто феноменальний.

В останній день літа Протасов двічі вражає ворота СКА. Третього дня осені чотири рази (!) - Ворота воронезького Факела. Потім забиває ще по голу Нефтчі та Зеніту. У підсумку до кінця вересня у нього - 25 голів у 29 матчах. І тут уже стає зрозуміло, що Протасов іде на якийсь позамежний показник. Саме тоді, у вересні, преса почала підігрівати ажіотаж щодо штурму рекорду Симоняна, який усім уже набрид за ці роки - хотілося нового героя.

Тепер спостерігаємо, що відбувається в 5 матчах чемпіоната Союзу, що залишилися. 7 жовтня Протасов забиває 2 голи Арарату. 2 листопада – гол Чорноморцю. 28 голів у 31 матчі. До рекорду Симоняна таки далеко. Але що далі? 15 листопада Протасов робить дубль у матчі з кутаїським Торпедо. 19 листопада – хет-трик з Кайратом. І 23 листопада, в останньому турі – дубль московському Торпедо.

У результаті – 35 голів, на один більше, ніж у Симоняна. З них 7 – в останніх трьох матчах. І 18 – в останніх дев'яти. Причому Протасов забивав у всіх турах, починаючи з 25-го. Це була якась неймовірна фантастика, з урахуванням всього того, що знала історія чемпіонатів СРСР. Виходило, що на фінішному етапі тієї першості дніпропетровський форвард у середньому забивав по два голи за матч – таке не снилося ні Холанду, ні Мессі, ні Левандовському!

Зазначимо, щоправда, що сім голів того сезону Протасов провів з пенальті. То був потужний фундамент рекорду.

35 голів Протасова забезпечили йому Срібну бутсу другого бомбардира європейських чемпіонатів. На два голи більше було у Марко ван Бастена, тоді – гравця Аякса. Ні до, ні після жодних більше бутс радянські футболісти не брали.

Неймовірна результативність Протасова на фініші сезону не могла не викликати підозр у договірній суті рекорду. Вони почали висловлюватися одразу – і звучали багато років згодом. Протасову довелося із цим жити – і відповідати на це. Наведемо дві його репліки.

'Спочатку ж про рекорд ніхто не думав. Забив 25, 26, 27 – працюєш далі. Коли підвалив до 30-ти, хтось згадав, що є рекорд, і вся команда працювала в цьому плані на мене. Зайвий пас віддавали в мій бік, на ударну позицію виводили.

'Ну ось нехай вийде гравець і заб'є 35, навіть якщо всі матчі будуть договірними. А ми побачимо, що з цього вийде. Не приховую, наш тренер Володимир Ємець на установках казав: 'Хлопці, допоможіть Олегу, віддайте пас. Адже на рекорд іде'... І що з того? Нормальне явище, хіба ні?'

Так чи інакше, до історії Протасов увійшов. І сьогодні, у день його ювілею, саме цей рік і згадується – 1985-й…